Дипломна робота

    Чітко розмежовуючись, частини мови становлять єдину систему дванадцяти лексико-граматичних класів слів. Але в мові є багато слів, не закріплених за певними частинами мови, які за певних умов можуть набувати інших ознак і переходити з однієї частини мови в іншу: пор. Наше майбутнє життя буде мирним. Наше майбутнє буде мирним. О.Потебня зазначав: "Розуміючи мову як діяльність, не можна дивитися на…дієслово, іменник, прикметник, прислівник як на щось незмінне…Навпаки, навіть у відносно невеликі періоди ці категорії постійно змінюються"[56, с. 37]. Різноманітні зв'язки між словами подекуди спричиняються до того, що слова можуть втрачати ознаки однієї частини мови, набувати ознак іншої і переходити до неї. Прикметники, як відомо, виникли з іменників. Процес поділу однієї частини мови на дві розпочався ще в індоєвропейські часи. Історію цього процесу з аналізом його перебігу та залученням головнішої літератури змістовно розглянув А. П. Грищенко[21, с. 163-165].
    Кожна мова має свою систему засобів і правил творення слів, словоформ і їх зв'язку в процесі комунікації, які в сукупності утворюють граматику мови. Вона не однорідна і поділяється на морфологію і синтаксис. Дуже тісно пов'язаний із граматикою словотвір (деривація) як невід'ємний її компонент. І. Р. Вихованець дуже слушно висловився щодо опозиції іменників та інших частин мови: "Серед частин мови протиставляються один одному з семантичного погляду іменник як частина мови, що називає предмет, і дієслово, прикметник, числівник і прислівник, які по-різному називають ознаки"[6, с. 13; 7, с. 225].
    Часто в рамках префіксально-суфіксального словотвору розглядають варіант суфіксального словотвору, типовою ознакою якого є семантична й формальна наявність словотворчого суфікса, а також зрощення вихідної прийменниково-відмінкової основи. У розширеному плані, наприклад, трактують префіксально-суфіксальний словотвір української мови А. Грищенко і К. Городенська [22, с. 179-180, 285-313; 6, с. 201-204, 217-221, 236-241].
    Прикметники називають певну ознаку предметів, і тому початково виразниками таких ознак слугували назви цих предметів, які найбільшою мірою мали відповідну ознаку. Можна сказати, що сучасні атрибутивні сполучення типу малинова сорочка в давнину мали б вигляд малина-сорочка. Окремі такі утворення й досі збереглися в мові: жар-птиця, козир-дівка. Збереженню їх сприяла фразеологізація (з наступним злиттям в одне слово), а також особлива експресивність та незбіг родів означуваного й означення. У цих утвореннях компоненти жар-, козир- тощо мають форму іменника, але зміст прикметника.
    За Л.Теньєром "усі слова певної мови поділяються на повні і пусті, з-поміж яких тільки повні слова характеризуються тим або іншим категоріальним значенням"[6, с. 78]. Значення субстанції є категоріальним значенням іменника, процес - категоріальним значенням дієслова, атрибут субстанції - категоріальним значенням прикметника, атрибут процесу - категоріальним значенням прислівника. На принципах чотирикомпонентної системи ґрунтуються частини мови, виділені О.П.Суником[6. с. 84]. Він вважає справжніми частинами мови тільки іменник, дієслово, прикметник і прислівник відповідно до їх загальнограматичних значень. "Усі інші розряди слів виділяються за іншими ознаками, а отже, не можуть вважатися частинами мови. Загальнограматичні значення виступають як лінгвістичні універсалії на противагу наборам граматичних значень типу роду, числа, відмінка, часу тощо, що виявляють специфічний для кожної мови характер". До чотирикомпонентної системи частин мови схиляються також М.В.Панов, М.Комарек, Я.Корженський і О.С.Кубрякова.
    Концепція чотирикомпонентної системи частин мови стала поширеною у сучасній лінгвістиці. Проте в різних авторів вона набуває певних модифікацій щодо визначального або єдиного критерію (пор. базовий лексичний критерій у Є.Куриловича, функціональний і позиційний критерій у Ч.Фріза, граматичний критерій у вигляді загальнограматичного значення у О.П.Суника, ономасіологічний критерій, обстоюваний О.С.Кубряковою). На наш погляд, лише сукупність різнорідних критеріїв, проте з базовим характером семантичного критерію, уможливлює виділення двох центральних (лексико-граматичних) класів (іменник і дієслово) і двох різнорідних переферійних класів (прикметник і прислівник).
    Актуальність обраної теми зумовлена інтересом мовознавців до процесу утворення нових слів і потребою дослідити ад'єктиви із значенням не власне ознаки, оскільки до останнього часу це не було предметом спеціального дослідження й монографічного опису.
    Об'єкт дослідження - ад'єктиви як продукт процесу словотворення.
    Предметом аналізу є ад'єктиви із значенням не власне ознаки як спеціалізованої форми приіменникової залежності.
    Мета наукової роботи - з'ясувати що таке ад'єктиви, класифікувати їх за ознаками, подати їх особливості, знайти засоби вираження транспозиційного значення прикметників.
    Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

опрацювати сучасну лінгвістичну літературу;
розробити теоретичні засади вивчення ад'єктивації як процесу словотворення та поняття "не власне ознака" як спеціалізованої форми приіменникової залежності.
проаналізувати суфікс як засіб вираження транспозиційного значення ад'єктивів;
Дослідити процес формування прикметників із семою "не власне ознака".
виділити семантичні групи ад'єктивів,
подати їх словотвірні, синтаксичні, семантичні та морфологічні особливості,

    Методи дослідження. Специфіка досліджуваного об'єкта й мета роботи зумовили використання методу зіставлення, аналізу науково-методичної літератури, лінгвістичного опису мовних фактів, методу семантичного аналізу.
    Теоретичне і практичне значення роботи - результати роботи можуть бути застосовані у практиці вузівського викладання української мови, словотвірного аналізу художнього тексту, курсу сучасної української мови, а також при розробці і читанні спецкурсів, у роботі вчителів-філологів і студентів-практикантів.
    Апробація роботи - основні положення і результати дипломної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри журналістики та видавничої справи Бердянського державного педагогічного університету, на студентській науковій конференції.
    Структура дипломної роботи визначена її метою, завданнями та складається зі вступу, двох розділів, які поділяються на шість підрозділів, висновків, списків літератури та використаних джерел.

1.1. Ад'єктивація як процес утворення прикметників
    За визначенням, що подається в енциклопедії української мови, ад'єктивація (від лат. adjectivum - прикметник) - це вид конверсії (різновиду транспозиції), що полягає у переході слів з інших частин мови у прикметник [61, с. 11]. У дериватології набула поширення продуктивна ідея розрізнення транспозиційних, модифікаційних і мутаційних словотвірних процесів і відношень між частинами мови та всередині однієї частини мови. За М. Докулілом, транспозиція стосується переходу слова з однієї частини мови до іншої, модифікація - часткової зміни семантики вихідного слова, мутація - виникнення абсолютно нового значення на ґрунті старого [6, с. 29-49, 68-76]. Транспозиція охоплює всю сферу синтаксичної деривації, оскільки вона саме й полягає в переведенні похідного слова до іншої частини мови порівняно з вихідним словом, але без зміни лексичного значення. Транспозиція поширюється також на певну частину лексичної деривації.
    Як відомо, є три ступені переходу (транспозиції) однієї частини мови в іншу: синтаксичний, морфологічний та семантичний. Початковим є переміщення елемента в нетипову для нього синтаксичну позицію. Змінювана синтаксична позиція може набувати морфологічного закріплення (морфологічний ступінь переходу), а потім семантичного завершення (семантичний ступінь переходу) . Виходячи з цього, розглянемо тільки морфологічний та семантичний ступені переходу інших частин мови у прикметник - ад'єктивації, бо синтаксичні деривати ще не набувають морфологічних ознак тієї частини мови, в яку вони переходять.
    У переході іменника, дієслова, числівника і прислівника в прикметник потрібно розрізняти три ступені: синтаксичний, морфологічний і семантичний. Синтаксичний ступінь переходу у прикметник - початковий, але функціонально визначальний ступінь, який спричиняє подальші кроки ад'єктивації. Тут вихідне слово виступає в синтаксичній позиції прикметника, проте не змінює формальних морфологічних ознак вихідної частини мови. Закріплюючись у новій для нього прикметниковій синтаксичній позиції, вихідне слово може набувати морфологічного оформлення прикметника, в який воно вже перейшло синтаксично. Морфологічний ступінь переходу в прикметник вищий порівняно зі синтаксичним ступенем як початковим і засвідчує системну прикметникову граматикалізацію відповідного вихідного слова. "Граматикалізація - десемантизація лексичного значення слова внаслідок уживання в граматичній функції і формування на його основі граматичного значення" [61, с. 112]. Набуття вихідним словом синтаксичних і морфологічних ознак прикметника іноді супроводжуване також семантичними перетвореннями - частковим або повним семантичним його зближенням з прикметником, у який синтаксично й морфологічно перейшло це слово. Семантичний ступінь переходу вихідних частин мови у прикметник - це завершальний ступінь цього процесу, ступінь найвищого рангу.
    Відповідно до розрізнення трьох ступенів (синтаксичного, морфологічного і семантичного) переходу частин мови та концепції п'ятикомпонентної системи частин мови (іменника, дієслова, прикметника, числівника і прислівника) виокремлюються чотири різновиди ад'єктивації (переходу у прикметник): відіменникова ад'єктивація, віддієслівна ад'єктивація, відчислівникова ад'єктивація і відприслівникова ад'єктивація. Характерну рису ад'єктивації становить продуктивний її вияв у морфологічному ступені. Прикметник найтісніше пов'язаний з іменником, і тому відіменникову ад'єктивацію в усіх її ступенях і модифікаціях репрезентовано найширше.
    "Центральну ланку ад'єктивації становить морфологічна ад'єктивація. У граматичній структурі сучасної української літературної мови наявний великий набір дериваційних суфіксів, які структурують морфологічний перехід вихідних частин мови у прикметник"[6, с. 146]. Головну роль у морфологічній ад'єктивації відіграють дві центральні вихідні частини мови - іменник і дієслово. Морфологізація ад'єктивної позиції слова веде до подальших семантичних змін, які засвідчують найвищий (семантичний) ступінь переходу в прикметник.
    Утворення відтемпоральних прикметників є процесом морфологічної ад`єктивації, спричиненої структурними змінами всередині вислову, коли іменники - назви часових відрізків - потрапляють у залежну від іншого іменника позицію
    Лексико-семантична категорія темпоральності становить ряди граматичних форм ад'єктивів, які час існування або набуття предмета відтворюють як його визначальну особливість. У відтемпоральному прикметникові часова протяжність явища позамовної дійсності є його ознакою (літній вечір, осінній плач). Відтемпоральні прикметники належать до похідних лексем, які виникли внаслідок трансформації, або згортання речень, що обов`язково супроводжує конденсацію висловленої думки. Підґрунтям для цих прикметників є назви часових понять: літо, вечір, доба, рік, квітень - зіставлені семантично з фрагментами об`єктивного світу, напр.:передвечірні сутінки - сутінки перед вечором. У присубстантивній позиції конструкція перед вечором є означенням-атрибутом, отже, виконує синтаксичну функцію прикметника. А це вважається початковою стадією переходу іменника в категорію прикметника. Наступна за синтаксичною стадія морфологічної ад`єктивації супроводжується втратою формальних ознак іменника і набуттям відповідних флективних засобів прикметника( дощі в травні - травневі дощі, заняття у суботу - суботні заняття). Міжкатегоріальний перехід від іменника до прикметника виконують суфікси -ов- , -н-, які конкретизують у словоформі спільне, інваріантне значення часу, поєднуючись з твірними основами субстантива різної лексичної наповненості. Суфікс -ов- спеціалізується на відтемпоральних прикметниках, утворених від основ іменників - назв місяців (серпневий, вересневий, липневий, травневий, листопадовий). Суфікс -н- оформляє ад'єктиви від назв тижня (суботній. недільний), а також від одиниць часу (річний, місячний, денний, годинний, секундний, добовий). Прикметники, які походять від назв пір року, утворюються за допомогою суфіксів -н-, -ов- ( літній, зимовий). У цій групі помітна синонімія прикметникових форм зимовий-зимній та ін.
    Показником завершального ступеня деривації, тобто морфологізації (ад'єктивації) іменникових словосполучень можна вважати перетворення на прикметники у похідних від простого речення іменникових словосполученнях відмінкових і прийменниково-відмінкових форм залежного компонента

1.2. Не власне ознака як спеціалізована форма приіменникової залежності

    Одним із продуктивних шляхів формування прикметників із семою "не власне ознака" можна розглядати прийменниково-іменникові словосполучення. [7, с. 199].
    Ознака, належить до тих властивостей предмета, які не мають якісної і кількісної міри вияву, не підлягають змінам, тобто є абсолютними. Таку ознаку у нашій роботі ми будемо називати не власне ознакою. Вона передається прикметниками, які належать до групи відносних та присвійно-відносних. З-поміж інших ознак, наявних у мові (смак, колір, розмір, величина тощо), не власне ознака є похідною ознакою, яку набуває предмет у відношеннях щодо інших об'єктів позамовної дійсності. Отже, не власне ознакою називаємо таку, яка не існує без предмета, а практично називає реальні об`єкти, які певною мірою стосовні до предмета у широкому розумінні (явища, поняття). Оскільки ми зазначили, що не власне ознака не існує без предмета, то при цьому варто наголосити, що відтворюється вона опорним іменником. Але при цьому граматично роль опорного іменника полягає лише в наданні ознаці категоріальної форми - форми ад'єктива.
    Це означає, що прикметник, залишаючись синтаксично залежним від іменника, семантично, морфологічно й словотвірно дедалі більше від нього відривається, прямуючи до дієслова. Російський термін "имя прилагательное", колись адекватна назва прикметника, став анахронізмом, оскільки прикметник перестав бути "іменем". Існують мови, у яких прикметник і свою морфологічну парадигму пристосував більше до дієслова, ніж до іменника. "У слов'янських мовах тяжіння прикметника (на третьому етапі його розвитку) до дієслова найповніше виявляється в словотворі. Прикметники тісно пов'язані з назвами предметів - іменниками. Прикметник подібно до іменника є іменною частиною мови, але його семантичну основу становить не предметність, а ознака"[33, с. 110]. При цьому семантичні основи іменника й прикметника не взаємовиключають, а тільки взаємодоповнюють одна одну. Позамовні взаємозв'язки між предметами й ознаками у плані мовного вираження виявляються в тому, що іменник як виразник предметності сполучається з різними прикметниками - виразниками ознак. Так, наприклад, море може бути безкрає, безмежне, грізне, сердите, піняве, хвильне, тихе. У свою чергу, один і той же прикметник, маючи широке семантичне коло, поєднується з різноманітними іменниками, які мають пряме і переносне значення (довга дорога, довгий день, довге літо, довге життя, довгий язик): Почався довгий і впертий штурм гранітної стіни; Я бачив, що моя розповідь схвилювала її, і жорстоко картав себе за довгий язик. Вступаючи в синтаксичний зв'язок з іменником, прикметник відповідає на питання про предмет: який? (яка? яке?) чий? (чия? чиє?) котрий? (котра? котре?).
    Прикметники істотно відрізняються від дієслів, які теж називають ознаки предметів. Ознаки, виражені дієсловами, динамічні, процесуальні, вони мають часові характеристики: Сині волошки проти місяця ще більше синіли. Слова сині і синіли семантично споріднені, спільнокореневі (син' - ознака кольору), близькі за функцією (відносяться до іменника волошки), характеризують предмет за тією ж кольоровою ознакою. Але синіли - дія, процесуальна ознака, виражена дієслівною словоформою, а сині - це природна, постійна ознака предмета (волошки), виражена прикметником, ознака статична.
    Більшість прикметників утворилася від іменників і дієслів і частково перенесла в свою семантику значення відповідних слів. Проте в українській мові є прикметники, які виражають ознаки предметів семантикою власної основи, а не через відношення до інших предметів чи дій: мудрий, добрий, жорстокий, глухий, сивий, старий, синій, вороний, гнідий, кислий, солодкий, гострий, мокрий, теплий, косий, кривий, прямий, глибокий, довгий, тісний, широкий та ін.
    Раніше ці прикметники в переважній більшості були зв'язані з назвами предметів, дій, обставин (голубий - похідне від голубь, кислий - походить від кьісати - "киснути", давній - від давЬ - "давно").
    "Більшість прикметників - слова багатозначні. Ця багатозначність полягає в тому, що той самий прикметник у мові може виражати різні ознаки"[31, с. 250]. Наприклад: високий двір, високе довір'я, висока мета, висока ціна; чорний портфель, чорний хід, чорні сили мракобісся, чорна металургія, чорний пар, чорним по білому, чорна хвороба, зберігати про чорний день. Прикметник твердий у словосполученні твердий ґрунт означає матеріальну якість ґрунту; твердий характер - внутрішні якості людини; тверді знання - ступінь засвоєння певних відомостей. Слово вільний, наприклад, у різних контекстах несе відповідне семантичне навантаження: Гордо встає Україна, вільна від краю до краю (Дмит.); Уже він все зробив і знову стояв вільний (Гонч.); Те серце бентежне і чисте, як вільна гірська течія (Бич.); На полі відбувались вирішальні футбольні події... били штрафні і вільні удари, забивали голи (Соб.); Вільний степ передо мною, Повний чистої краси, зеленіє пеленою (Граб.); Здалеку побачила (Тася) зелений вогник вільного таксі (Дмит.).
    Властивість прикметників означати різні ознаки предмета широко використовується в літературній мові як засіб образного вираження думки. Наприклад: Маланка була солодка. Вона мала таку усмішку, мов розмовляє з панами у дворі (Коцюб.). Андрій застав Маланку покірливу І ласкаву, як завжди по службі божій. Значить, вона лаятиме його сьогодні не так, як у будень, а з солодкою усмішкою і ніжними словами (Коцюб.).
    У першому реченні прикметник солодка (Маланка) означає запобіжну ввічливість, а в другому реченні солодка (усмішка) на тлі висловлюваної думки означає ніби уїдливість. Це різні значення, і вони далеко стоять від прямого значення прикметника солодкий, що вживається на означення смакових якостей предмета (порівн. солодкий чай).
    Прикметники часто виражають ознаки предмета, які без зміни значення передаються непрямими відмінками іменників з прийменниками або без прийменників, наприклад: дерев'яний стіл виражає те саме значення, що і стіл із дерева (матеріал); книжкова шафа - шафа для книжок (призначення предмета); кароокий хлопець - хлопець з карими очима (зовнішня властивість істоти); відставний полковник - полковник у відставці.
    З наведених прикладів видно, що значення кожного прикметника розкривається лише у зв'язках його з іменником, а іноді навіть у цілому реченні.
    Таким чином, загальнограматичне (частиномовне) значення прикметника - це атрибутивність, тобто узагальнене значення статичної ознаки предмета разом з граматичними формами його вираження. Прикметники збагачують і уточнюють нашу мову. Виступаючи у мові в ролі епітетів, вони роблять її образною, надають їй яскравого емоційного забарвлення. Без прикметників мова була б безбарвна, бідніша.

    Певну інформацію про внутрішню структуру предмета, явища, названого словом, несе внутрішня структура (внутрішня форма) слова. Тобто слово виражає певне значення не тільки своєю цілістю, а й окремими своїми елементами. Це дає змогу обмеженою кількістю елементів позначити практично необмежену кількість понять. Для виокремлення граматичної специфіки прикметника як периферійної частини мови і для виявлення характеру співвідношень непохідних прикметників як ядра прикметникового частиномовного класу і похідних прикметників досить показовими виступають їхні морфологічні та словотвірні категорії. Морфологія, словотвір і синтаксис - три складники граматичної системи - розрізняються сукупністю своїх категорій і ступенем регулярності (або й обов'язковості) їхньої репрезентації.
    І.Р.Вихованець стверджує: "Морфологічні і словотвірні категорії прикметника розрізняються передусім ступенем їхньої абстрактності. Морфологічні прикметникові категорії роду, числа й відмінка являють собою надто абстрактні величини, які фактично слугують засобом вираження синтаксичної підпорядкованості прикметника іменникові та вказівкою на означальну роль прикметника в найабстрактнішому (недиференційованому) вияві. До того ж морфологічним категоріям притаманна така ознака, як їхня регулярність і обов'язковість щодо частиномовного класу. На відміну від морфологічних категорій категорії словотвірні позначені більшою граматичною конкретністю і відсутністю регулярності та обов'язковості"[6, с. 133].
    Розрізняються морфологічні й словотвірні категорії прикметника і граматичними засобами вираження. Морфологічні категорії пов'язані із флексійним вираженням граматичних значень, словотвірні - з суфіксальним і префіксальним. Словотвірні категорії окреслюють словотвірні ресурси прикметника і характер його взаємозв'язків з вихідними стосовно словотворення частинами мови.
    Зіставлення морфологічних і словотвірних категорій прикметника важливе також із погляду вирізнення міжрівневих граматичних категорій, у яких сукупно виявляються ознаки морфологічних, словотвірних і синтаксичних категорій.
    Прикметник увіходить у п'ятикомпонентну систему частин мови як частина мови із суфіксально-префіксальною словотвірною домінантою. За словотвірними показниками він розташований між іменником і дієсловом, суфіксальною словотвірною активністю поєднуючись із іменником, а префіксальною словотвірною активністю - з дієсловом. В утворенні прикметників, як і в іменниках, беруть участь суфікси двох груп: 1) ті, що виражають зменшеність, збільшеність, суб'єктивну оцінку якостей предмета, і 2) ті, що виражають нові відтінки, уточнюючи значення кореня (твірної основи).
    Твірними основами в словотворенні прикметників виступають прикметникові основи - для першої групи, а також основи інших частин мови (іменників, дієслів, прислівників) - для другої групи суфіксів.
    Суфікси похідних прикметників в основному формуються з предикатних знаків. Заступаючи предикатні знаки, вони виконують функцію конкретизації. Ця функція властива тим суфіксам, які модифікують кількісний вияв ознаки, репрезентованої прикметниковим коренем. Суфікси з кількісним значенням вказують на інтенсивний і неповний ступінь вияву ознаки. Ці ступені ознаки властиві якісним прикметникам. Два типи значень предикатів - недостатній і надмірний ступінь вияву ознаки - реалізуються прикметниковими суфіксами як їхніми формальними репрезентантами. Ці суфікси виокремлюють відповідні прикметникові словотвірні категорії.
    Категорія недостатнього ступеня вияву ознаки вказує на невелику порівняно зі звичайною міру якості, тобто на ознаку, що виявлена в предметі не повністю. Синтетична форма недостатнього ступеня якості утворюється від вихідної прикметникової форми за допомогою суфікса -уват-: білий - білуватий, зелений - зеленуватий, гіркий - гіркуватий, солодкий - солодкуватий, солоний - солонуватий, низький - низькуватий, рідкий -рідкуватий, різкий -різкуватий. Синтетична форма недостатнього ступеня вияву ознаки утворюється також за допомогою суфікса -ав-, який порівняно з суфіксом -уват- у сучасній українській літературній мові менш продуктивний. Від деяких вихідних прикметників можливі паралельні ряди форм на позначення неповного вияву ознаки, пор.: зелений - зеленуватий і зеленавий, синій - синюватий і синявий, смаглий - смаглюватий і смаглявий. До периферійних засобів вираження неповного вияву ознаки належить суфікс -аст-: білий - білястий, червоний - червонастий.
    Категорію надмірної інтенсивності ознаки формує - порівняно зі значенням достатнього ступеня вияву ознаки - більша сукупність засобів, до того ж представлених різними морфемами (синтетичними й аналітичними, суфіксальними і префіксальними). При утворенні прикметників із семантикою надмірної інтенсивності ознаки використовуються суфікси -енн-, -езн-, -елезн-, -уч-, -ущ-: високий - височенний, широкий - широченний, здоровий -здоровенний, глибокий - глибоченний, великий - величезний, старий - старезний, товстий - товстелезний, жирний - жирнючий, багатий - багатющий. Деякі з прикметників утворюють паралельні ряди слів, пор.: широкий - широченний і широчезний, високий - височенний і височезний, товстий - товстезний, товстелезний, товстенний, товстючий і товстющий, злий - злючий і злющий, худий - худючий і худющий. Суфіксальні форми надмірного ступеня якості творяться головним чином від прикметників, лексичне значення яких уже містить вказівку на велику концентрацію певної якості. До цих суфіксів прилягають також суфікси -есеньк-, -ісіньк-, - усіньк-, які, крім значення інтенсивності ознаки, передають виразні експресивні значення: білий - білесенький і білісінький, гарний - гарнесенький, гарнісінький і гарнюсінький, дрібний - дрібнесенький, дрібнісінький і дрібнюсінький.
    Прикметникова словотвірна категорія суб'єктивної оцінки якості передає емоційне ставлення мовця до якості предмета. Форми суб'єктивної оцінки якості в українській мові утворюються за допомогою суфіксів -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -усіньк-. Словотворчим центром категорії виступає суфікс -еньк-. Через те йому властиво виражати суто емоційне значення, тобто без супроводу відтінків зменшеності: любенький, чемненький, рідненький, вороненький, кругленький, рівненький, чистенький, сухенький і подібні. Проте в частині прикметникових форм на -еньк- спостерігаємо супровідні відтінки зменшеної міри якості у предметі. Для позначення таких відтінків потрібні відповідні умови, зокрема наявність у лексичному значенні прикметника вказівки на велику концентрацію певної ознаки. Наприклад, у словах великий, високий, широкий, глибокий, довгий, страшний, худий та ін. суфікс суб'єктивної оцінки послаблює значення великої міри якості, підкресленої семантикою вихідного прикметника: великий - величенький, високий - височенький, широкий - широченький, глибокий - глибоченький, довгий - довгенький, страшний - страшненький, худий - худенький. Пор. також специфічну групу прикметників із лексичним значенням смакових особливостей предмета: солодкий - солоденький, кислий - кисленький, солоний - солоненький. Інший репрезентант категорії суб'єктивної оцінки якості суфікс -есеньк- передає значення пестливості, емоційності, іноді супроводжуване відтінками високої міри якості у предметі, напр.: тихий - тихесенький, густий - густесенький, дрібний - дрібнесенький, темний - темнесенький, світлий - світлесенький, молодий - молодесенький, старий - старесенький, чепурний - чепурнесенький, тонкий - тонесенький. Порівняно з суфіксом -есеньк- суфікси -ісіньк-, -усіньк- спеціалізовані на вираженні поєднання емоційної оцінки якості зі значенням найвищої міри якості: чистий - чистісінький, новий - новісінький, прямий - прямісінький, свіжий - свіжісінький, білий - білісінький, малий - малюсінький, худий - худюсінький. Іноді у суфікса -ісіньк- значення емоційної оцінки якості нейтралізується, внаслідок чого семантика суфікса трансформується не стільки на позначення позитивної оцінки якості, скільки на якоюсь мірою емоційне підкреслення повноти вияву цієї якості:повний - повнісінький, пустий - пустісінький, цілий - цілісінький .
    Окрему групу словотворчих формантів на позначення дуже великої міри якості з відтінками емоційного ставлення мовця до ознаки предмета становлять суфікси -енн-, -анн-. Прикметники з цими суфіксами розташовані між словами з категорійною словотвірною семантикою збільшеності і словами з категорійною словотвірною семантикою суб'єктивної оцінки якості. Характерною ознакою цих слів є їхнє дієприкметникове походження: незчисленний, незліченний, неоціненний, невблаганний, несказанний. Пор. співвідносні вихідні дієприкметники й похідні прикметники в тому самому висловленні: Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним (Л. Костенко).

    Суфікси другої групи виступають в усіх трьох розрядах прикметників - якісних, відносних і присвійних. Відносні прикметники творяться переважно від іменникових основ, рідше - від дієслівних і прислівникових. Найбільш уживані суфікси відносних прикметників -н- : модний, каскадний, карантинний, карний, інфузорний ; -ан- (-ян-), -ов-, -ев- (-єв-), -ськ- і його варіанти -зьк-, -цьк-.
    Суфікс -н-, поєднуючись з основами іменників, що є назвами будівлі, її частини, територіальних установ, виражає ознаки предметів за просторовими відношеннями (стінний годинник,районний відділ, безодній, всесвітній, задній, передній, крайній, сусідній, хатній), за призначенням (віконна рама, хатнє збіжжя, машинний завод). У поєднанні з основами іменників, що позначають пори року, дня, відлік часу, суфікс -н- передає ознаку за часом: річний, столітній, денний, осінній, жнивний, вечірній, літній, обідній; з основами прислівників часу: давній, пізній, ранній. Суфікс -н- виступає на означення матеріалу,з якого зроблено предмет: мідний, залізний, камінний.
    "У творенні відносних прикметників, що можуть вживатися і як присвійні із значенням належності до установи, організації, країни, міста, особи, виступають суфікс -ськ-ий і його варіанти -зьк-, -цьк-"[30, с. 34]: сільський, одеський, ризький, паризький, ткацький, бідняцький. Суфікс -ськ- сполучається з основами лише тих іменників на -ит, -іт, які називають осіб та мови (лексико-семантична група "особа") : ворожбитський, бандитський, троглодитський, охматдитський, наймитський, гуситський, джигітський, прозелітський, кармелітський, хамітський, семітський, антисемітський, сунітський, шиїтський, єзуїтський.
    В цій позиції суфікс -ськ-ий вказує на загальне відношення до особи, а суфікс -ит-, -іт- в залежності від значення означуваного іменника в утворюваному прикметнику на базі семантики суфікса -ськ-ий (загальне відношення) та семантики основи (особа) формує значення колективної приналежності. Оскільки суфікси -ит-, -іт- є носієм значення "особа", він в процесі творення прикметників ніколи не вилучається, а зберігається як обов'язковий елемент похідного слова. Якби він випав, то зникла б і семантична база прогнозованого прикметника і семантична умова. валентності суфікса -ськ-ий з даним твірним словом.
    З цих самих причин між суфіксом -ит, -іт та суфіксом -ськ-ий не може знаходитись якийсь інший морф чи інтерфікс, бо він він міг в якійсь мірі усунути значення особи твірної основи. Правда, в поодиноких випадках між суфіксами -ит(-іт) та -ськ-ий вживається морф -ів-: наймитівський [32, с. 301]. В лексичне значення слова він не вносить ніяких змін (пор. наймитський - наймитівський), тому він тут просто зайвий і виник, очевидно, за аналогією до прикметників на -ів-ський. Але він і не порушує загальної закономірності, бо його власне значення присвійності не суперечить значенню утворюваного прикметника.
    Суфікс -ськ-ий не сполучається з іменниковими основами на -ит, -іт зі значенням "речовина, мінерал, матеріал, газ", зі значенням "абстрактне поняття" та "конкретний предмет". Іменники з цим значенням моделюють такий прикметник, який буде означенням лише до неособи: пор.: антрацитовий колір, антрацитове вугілля, антрацитова фабрика і под. Отже, лексичне значення іменників на -ит, -іт- лексико-семантичної групи "речовина, матеріал, мінерал, газ" виключає валентність утворених від них прикметників з іменниками лексико-семантичної групи "особа" і прогнозує в утворюваних прикметниках значення матеріалу (виготовлений з …), цільового призначення (виготовлений для..., призначений для…), відношення (відношення до...). На вираження цієї семантики в українській мові вживається відносний суфікс -овий(-евий), рідше - суфікс -н-ий: побідитовий, керамзитовий, оксамитовий, озокеритовий, лабрадоритовий, хлоритовий, фосфоритовий, бокситовий, апатитовий, сталакритовий, антрацитовий, кварцитовий, кальцитовий, самшитовий, кварцитовий, кальцитовий, самшитовий комишитовий, бабітовий, малахітовий, уралітовий, доломітовий, динамітовий, каолінітовий, графітовий. Зрідка від цих самих іменників утворюються і прикметники на -н-ий: оксамитний, озокеритний, фосфоритний, антрацитний, кварцитний, графітний. Такі прикметникові форми, на думку А.П.Грищенка, розрізняються або як якісні і відносні, або як синоніми.[21, с. 154-156]
    Тому з іменниковими основами цієї лексико-семантичної групи суфікс -ськ-ий не вступає в валентнісні зв'язки.
    Основи на -ит, -іт- з абстрактним та предметно-конкретним значенням не допускають сполучуваності з суфіксами -ськ-ий і -ов-ий. Від абстрактних іменників зі значенням "хвороба" не утворюються прикметники ні з семантикою колективної приналежності ні з речовинною семантикою, бо немає. можливості сформувати значення "особа" і "матеріал". Тому для відабстрактноіменникових і відконкретноіменникових прикметників залишається значення "загальне відношення до поняття, названого твірною основою". Воно може бути виражене лише суфіксом -н-ий :
    а) прикметники від основ на -ит, -іт з абстрактним значенням "хвороба": плевритне, невритне, дифтеритне, гастритне, гайморитне (захворювання);
    б) прикметники від основ на -ит, -іт з абстрактним значенням "процес" "явище", "поняття": кредитний, депозитний, габаритний, дефіцитний (банк, пасажир, вклад, вантаж, товар);
    в) прикметники від основ на -ит, -іт з конкретно-предметним значенням: теодолітний (вимір), кондуїтний (запис), лейкоцитний (аналіз). На цих закономірностях можна сформулювати таке правило творення прикметників на -ськ-ий від основ на -ит, -іт: "Якщо іменники з кінцевим суфіксом -ит, -іт мають значення особи, то відносні прикметники від них утворюються за допомогою суфікса -ськ-ий. Якщо ж іменники на -ит, -іт мають значення речовини, абстрактного поняття і конкретного предмета, то від них відносні прикметники на -ськ-ий не утворюються. За цих умов відносні прикметники від іменників на -ит, -іт утворюються за допомогою суфіксів -ов-ий, -н-ий
   . Характерно, що в переважній більшості морфемний ланцюжок -ит-ськ-ий, -т-ськ-ий в прикметниках бере початок безпосередньо від кореня: найм-итський, сем-ітський, троглод-итський, хам-ітський, гус-итський, джиг-ітський та ін. І лише в прикметнику ворожбитський, питомому як за засобами, так і за процесом творення між коренем і ланцюжком -итськ-ий знаходиться морф -б- (ворож-б-итський).
    В Інверсійному словнику української мови зафіксовано 22 прикметники, в яких морфемний ланцюжок -ат-ський бере початок від кореня: хорватський, сербохорватський, делегатський, ренегатський, кандидатський, солдатський, лауреатський, азіатський, палеоазіатський, середньоазіатський, уніатський, комісаріатський, синдикатський, адвокатський, схизматський, сарматський, реформатський, магнатський, сенатський, меценатський, інтернатський, кроатський, депутатський[32, с. 300-311].
    В усіх випадках суфікс -ськ-ий сполучається безпосередньо з морфом -от- без будь-яких попередніх трансформацій і морфонологічних явищ, які б відображалися в орфографії (на письмі). В усному мовленні буквосполука -тськ- , між морфемами трансформується у звукосполуку -цьк-, яка на письмі не передається: азіатський - азіац`кий.
    В усіх прикметниках на -атськ-ий морф -aт-, будучи запозиченим з латинської мови сполучається лиш з іншомовними коренями[30, с. 37].
    На валентність суфікса -ськ-ий впливає значення морфа -ат-. Наведені в Інверсійному словнику 22 прикметники на -атськ-ий - далеко не повний їх список. В усному мовленні та інших писемних джерелах прикметників на -атськ-ий значно більше, пор. прикметники, що не потрапили до Інверсійного словника: деканатський, ректоратський, старостатський, пролетаріатський, стипендіатський, патріархатський, чемпіонатський та ін.
    Зате Інверсійний словник фіксує понад 180 іменників на -aт- як твірних слів для прикметників, які дозволяють визначити значення морфа -ат- в українській мові і на цій основі виявити закономірності в сполучуваності суфікса -ськ-ий з морфом -ат-.
    На основі аналізу фактичного матеріалу виділяються такі п'ять значень суфікса -ат- в сучасній українській мові:
    1) значення особи чоловічої статі за різноманітними ознаками: акробат, хорват, делегат, ренегат, солдат, лауреат, азіат, уніат, адвокат, магнат, меценат, психопат, федерат, конфедерат, дегенерат, адресат, депутат, стипендіат, кандидат, дипломат, супостат;
    2) значення сукупності осіб як організації чи установи, утвореної від іменників з семантикою "особа-збірне значення): комісаріат, секретаріат, нотаріат, консулат, військкомат, наркомат, каганат, деканат, гетьманат, султанат, чемпіонат, пансіонат патронат, інтернат, інтернет, екстернат, царат, тріумвірат, дуумвірат, редакторат, директорат, проректорат, пасторат, магістрат, старостат, калфат, халіфат, матріархат, патріархат, патриціат;
    3) значення речовини: аміакат, силікат, піносилікат, хімікат, отрутохімікат, аромат, хромат, платинат, карбонат, бікарбонат, парат, сахарат, гідрат, моногідрат, дезидерат, агломерат, цукрат, хлорат, перхлорат, денатурат, конденсат, газоконденсат, ацетат, фосфат, сульфат, бісульфат, бархат;
    4) значення конкретного предмета: шпагат, агрегат, фрегат, плакат, фабрикат, атестат, аеростат, гідростат, верстат, циферблат;
    5) значення абстрактного поняття: дериват, сурогат, плагіат, предикат, африкат, дублікат, сертифікат, формат, реферат, результат, майорат.

Якщо зіставити ці значення з прикметниками на -атськ-ий, то виявляється така закономірність:
    1) суфікс -ськ-ий сполучається з основами на -ат- тоді, коли твірне слово з морфом -aт- має значення особи чоловічої статі або значення сукупності осіб як організації чи установи (збірне поняття); 2) суфікс -ськ-ий не сполучається з основами на -aт- тоді, коли твірне слово з морфом -aт- має значення речовини конкретного предмета, абстрактного поняття.
    "На підставі цих закономірностей можна сформулювати такі правила творення прикметника на -ськ-ий від основ на-aт- : Якщо іменники з кінцевим суфіксом -ат- мають значення особи чоловічої статі за різноманітними ознаками або сукупності осіб (збірне поняття), то відносні прикметники від них утворюються за допомогою суфікса -ськ-ий. Якщо ж іменники на -ат- мають значення речовини, конкретного предмета і абстрактного поняття, то від них відносні прикметники на -ськ-ий не утворюються за допомогою суфіксів-ов-ий, -н-ий "[30, с. 39].
    І дійсно, якщо звернутися до словників, то серед прикметників, утворених за допомогою суфікса-ов-ий від іменників на -aт-, немає жодної твірної основи із значенням особи чоловічої статі або сукупності осіб із збірним значенням, а наявні основи лише із значенням речовин, конкретних предметів та абстрактних понять: агатовий, шпагатовий, пластиковий силікатовий, цукатовий, салатовий, канатовий, гранатовий, шпинатовий, квадратовий, матератовий, фосфатовий [32, с. 290].
    Серед прикметників, утворених за допомогою суфікса -н-ий від іменників на -ат- також немає жодної твірної основи із значенням особи чоловічої статі або сукупності осіб із збірним значенням, а фіксуються основи тільки із значенням речовин, конкретних предметів, абстрактних понять: кагатний, шпагатний, агрегатний, фрегатний, сурогатний, мандатний, синдикатний, дублікатний, силікатний, мускатний, цукатний, казематний, ароматний, форматний, канатний, гранатний, координатний, шпинатний, карбонатний, координатний, шпинатний, карбонатний, апаратний, препаратний, квадратний, регенератний, рефератний, майоратний, нітратний, ацетатний, фосфатний [32, с. 388-389].
    В словниках трапляються випадки, коли від одного й того ж іменника на -aт- утворюються прикметники за допомогою різних суфіксів.
    Такі похідні вважаються авторами словників тотожними за значеннями, про що свідчать відповідні ремарки: шпагат - шпагатний, те саме, що шпагатовий; цукат - цукатний, те саме, що цукатовий; канат - канатний саме, що канатовий; шпина - шпинатний, те саме, що шпинатовий; квадрат - квадратний, те саме, що квадратовий; майорат - майоратний, те саме, що майоратовий; фосфат - фосфатний, те саме, що фосфатовий. Отже, для утворення прикметників від іменників на -ат- в українській мові залучено три суфікси (-ськ-ий, -ов-ий, -н-ий), сфера дії яких регулюється значенням кінцевого морфа твірного слова: суфікс -ськ-ий вступає в словотвірні зв'язки з іменниками на -ат- зі значенням особи та сукупності осіб, а суфікси -ов-ий і -н-ий зі значенням речовини, конкретного предмета, абстрактного поняття.
    Сегмент -ар- може бути морфом (суфіксом), інтерфіксом і частиною кореня. До суфікса належить лише той сегмент -ар-, який виконує або виконують словотвірну функцію: дояр (від доїти), димарі від дим),злидар(від злидні). Якщо сегмент -ар- знаходиться в абсолютному кінці слова, за допомогою якого воно утворилося, то це, без сумніву, суфікс.
    Якщо -ар- знаходиться в середині слова, то це в одних випадках суфікс, а в інших - не суфікс. В словах пекарний, ложкарний, владарний, господарський, аптекарський, жниварський, шаварський, чоботарський, скотарський сегмент -ар- в доприкметниковому стані виконував словотвірну функцію, бо за його допомогою утворилися іменники пекар, ложкар, владар, господар, аптекар, жнивар, лихвар, чоботар, скотар, які потім стали твірними словами для відповідних прикметників на -н-ий, -ськ-ий. Тому в цих словах -ар- є суфіксом (морфом).
    В прикметниках сумарний, коронарний, легендарний, пленарний, одинарний, дисциплінарний, паразитарний, сегментарний, елементарний твірними словами виступають іменники без сегмента-ар- . Тут він не був частиною твірної основи, не входив до неї як значеннєвий компонент, а прийшов до прикметника разом з твірним суфіксом, в якому також не має значення: сум(а)- ар-ний, корон (а)-ар-ний, леген-д(а)- ар-ний, плен(ум)-ар-ний, один-ар-ний, дисциплін (а)-ар-ний , паразит-ар-ний, елемент-ар-ний (в мові немає слів "сумар", "коронар", "легендар", "пленар", "одинар" і т.д.). Але він бере участь в творенні прикметників: приєднуючись до твірного суфікса, він, не формуючи лексичного значення прикметника, сприяє структурній сполучуваності твірного суфікса з твірною основою.
    Це семантичне структурне нарощення на твірний суфікс називається інтерфіксом. Отже, в прикметниках сумарний, коронарний, легендарний, пленарний, одинарний, і под. -ар- є інтерфіксом.
    В словах типу сталеварський, скловарський, поварський, куховарський, сегмент -ар- є частиною дієслівного кореня варити. Частиною кореня він є і в словах цесарський, царський, цісарський. Можливо в мові-джерелі в словах аджарський, хозарський, татарський, аварський, агарський -ар- сприймався як суфікс, але в сучасній українській мові він сприймається як частина кореня або як субморф.
    Суфікс-ар- запозичений. В слов'янські мови прийшов ще в давній період з грецької і латинської. Але сполучається з українськими основами: різьб-ар-ський, жнив-ар-ський, лед-ар-ський, зтд-ар-ський, бід-ар-ський, мтн-ар-ський, льон-ар-ський.
    Досить поширені сполуки із запозиченими коренями: гендлярський, слюсарський.
    В Інверсійному словнику української мови понад 100 прикметників, в яких суфікс -ськ-ий сполучається з морфом та субморфом -ар-: лихварський, нудьгарський, орендарський, бондарський, кобзарський, лікарський, шинкарський, друкарський, штукарський, кухарський, бляхарський, сріблярськцй, склярський, школярський і ін [32, с. 304-306].
    В усіх прикметниках суфікс -ськ-ий сполучається з морфом -ар- без будь-яких морфонологічних змій на міжморфемному шві: чинбарський, гарбарський, молочарський; малярський, склярський, коноплярський.
    Оскільки морф -ар- складається із голосного звука і сонорного вібранта, то вони виключають можливість накладання на них суфікса -ськ-ий. З цієї ж причини звук [р] не може чергуватися.

    Суфікс -ар- утворює іменники як твірні слова для прикметників від основ таких частин мови:
    1) від основ іменників:пісня - пісняр, карта - картяр, газета - газетяр, зброя - зброяр, кахля -- кахляр, скло - скляр, срібло - срібляр (230 слів);
    2) від основ дієслівних: друкувати - друкар, малювати - маляр, креслити - кресляр, пиляти - пиляр, мурувати - муляр, формулювати .- формуляр, суфлювати - суфляр, махлювати - махляр, бубніти - бубняр, доїти - дояр, писати - писар, пахати - пахар, гудіти - гудар, чудити - чудар пахар, гаптувати - гаптар, голити - голяр, тягнути - тягар, поводити - поводар, володіти - володар, сікти - сікар, гендлювати - гендляр (всього 30).
    3) від основи прикметника: зелений - зеленяр, моцний(сильний) - моцар, ледачий - ледар, косити - косар, чудний -чудар.
    Найпоширенішими є відіменникові утворення (230 назв), за ними йдуть віддієслівні (22 назви), а найменше фіксується відприкметникових (5 назв).
    Суфікс -ар- в, українській мові має два значення:
    1) найпоширеніше - значення особи за різними ознаками: різьбяр, фарб'яр, метляр, цегляр, свердляр (всього 252);
    2) малопоширене - значення конкретного предмета: гонорар (від гонор), буквар (від буква), словар (від слово), димар (від дим), носар (від ніс), пульсар (від пульс), коментар (від коментувати), пісуар, фіксатуар, сумар, тротуар, репертуар, мочар (всього 13).
    Якщо зіставити ці два значення суфікса -ар- з семантикою прикметників(103) на -арський, зафіксованих Інверсійним словником [32, с. 304-306], та виявляються такі закономірності:
    1) суфікс -ськ-ий у відіменних прикметниках сполучається з кінцевим суфіксом -ар- тоді, коли він має значення особи: вугляр вуглярський, знахар - знахарський, маляр малярський;
    2) суфікс-ськ-ий не вступає в словотворчі стосунки і не сполучається з основами на -ар-, якщо вони мають значення конкретного предмета (серед 103 прикметників на -арськ-ий немає жодного з конкретнопредметним значенням);
    3) з основами на -ар- з конкретнопредметним значенням при утворенні прикметників сполучається суфікс -н-ий: буквар - букварний (період), словар - словарний (диктант), димар - димарний (отвір), гонорар - гонорарне (видання), репертуар - репертуарний (збірник) і т. д.;
    4) з основами на -ар- і з особовим і з конкретним значенням прикметниковий суфікс -ов-ий не сполучається, тому від іменників на -ар- прикметники за допомогою суфікса -ов-ий в українській мові не утворюються.
    В окремих випадках з тими самими іменниками на -ар- сполучаються і суфікси -ськ-ий і -н-ий: чинбар - чинбарський і чинбарний, бондар - бондарський і бондарний, володар - володарський і володарний, токар - токарський і токарний, лимар - лимарський і лимарний, римар - римарський і римарний, слюсар - слюсарський і слюсарний; гончар - гончарський і гончарний. Це пароніми, що розрізняються за значенням в залежності від того, з якими іменниками вони поєднуються в словосполученнях: пор. токарський досвід - токарний станок, слюсарські звички - слюсарний інструмент, гончарські пісні - гончарна глина, бондарський рід - бондарні обручі.
    У зв'язку з тим, що визначальним у виборі твірного суфікса (-ський чи -н-ий) при творенні прикметників є семантика морфа -ар-, то він в усіх випадках не усікається, а є обов'язковим в складі твірної основи і не допускає після себе перед -ськ-ий або -н-ий інтерфіксів. Сам же він може викликати усічення в слові, від якого утворює іменники: волод(іти) - володар, гапт(увати) - гаптар, кресл(ити) - кресляр і под. А також зрідка - чергування: вівця - вівчар, молоко - молочар. Приєднуючись переважно до кореневих основ він може сполучатися із суфіксальними основами. В українській мові в прикметниках перед морфемним ланцюжком -ар-ськ-ий трапляються такі морфи:
    - б- :різь-б-арський чин-б-арський(пор. чинити кожі), гар-б-арський,
    - тека-: бібліо-тек-арський (пор. біблія),аптекарський;
    - ник-: слов-ник-арський, квітн-ник-арський
   ; - к-: бай-к-арський, онуч-к-арський, шинк-ар-ський;
    - ч-: вів-ч-арський.

    Але такі структури не мають регулярного характеру, Отже, суфікс -ськ-ий сполучається з морфом -ар- лише тоді, коли він має значення особи. Якщо суфікс -ар- має конкретнопредметне значення, то прикметники від таких основ утворюються за допомогою суфікса -н-ий.
    Прикметниковий суфікс -ов-ий з основами -ар- не ноєднується, оскільки -ар-не має речовинного значення.

    Виділяють і менш продуктивну групу суфіксів:
    1. -ивн- вживається переважно в прикметниках, утворених від слів іншомовного походження: ілюстративний, оперативний, інструктивний, позитивний, негативний;
    2. -ійн- на означення відношення; прикметники з цим суфіксом творяться переважно від іменників іншомовного походження: інформаційний, авіаційний, атестаційний;
    3. -ч- з цим суфіксом творяться прикметники від іменникових і дієслівних основ також на означення відношення: творчий, виборчий, споживчий, господарчий, виробничий, будівничий;
    4. -ичн-, -ічн- виступають на означення предмета: криничний (від криниця), столичний (від столиця), на означення відношення до суспільного устрою, науки, наукових положень, вчень: комуністичний, соціалістичний, політичний, історичний, арифметичний, географічний, ботанічний.
    5. -шн- вживається на означення простору, місця, часу, ці прикметники творяться від прислівників: завтрашній, сьогоднішній, вчорашній, околишній, долішній, горішній, домашній;
    6. -ельн- означає відношення: торговельний, будівельний, корабельний; вживається і з вужчим значенням - на означення спеціальності:будівельний інститут, корабельний майстер .
    Отже, суфікси є диференціальною ознакою частин мови. До суфіксів, які маркують лише прикметники належать: -н-ий, -ськ-ий, -ов-ий, -ів, -ин.

    Слова, які виражають поняття ознаки предмета, об'єднуються в спеціальний клас - прикметники. Загальне поняття ознаки як категоріального значення прикметника в семантичному плані надзвичайно містке, до нього входять різноманітні властивості, якості, прикмети, відношення, що характеризують предмети. Це можуть бути зовнішні прикмети і внутрішні риси людей і тварин (молодий, старий, худий, сліпий, добрий, скупий, гордий, тонкий, худорлявий, довгоногий, товстошиїй, розумний, гарний, тендітний, сміливий, хоробрий, кмітливий); властивості, якості речей (м'який, солодкий, гострий, зелений); часові відношення (завтрашній, прийдешній, вчорашній, ранній, пізній, вечірній,); відношення між предметами і особами (пшеничний колосок, бронзове погруддя, мамині турботи); колір (зелений, жовтий, синій червоний, білий); розмір (великий, малий, грандіозний, мініатюрний); смак (солоний, кислий, солодкий, гіркий); матеріал (камінний, цегляний, залізний, мідний, дерев'яний); стосунок до простору ( високий, тутешній, наддніпрянський, заозерний, далекий, близький, гірський, сільський, приміський); належність (материн, батьків, батьківський, братів, сестрин); стосунок до дії, процесу чи стану (благальний, копіювальний, повчальний) і багато інших. З цього переліку стає очевидним, що прикметник охоплює різні ознаки: одні з них виступають власне-ознаками, інші - ознаками граматичного характеру, які тільки в певній синтаксичній позиції набувають таких семантичних і морфологічних властивостей.
    Прикметником називається частина мови, що виражає ознаку предмета безпосередньо або через його відношення до інших предметів. Кожний предмет може мати різні ознаки, через те в поняття ознака, що виражається прикметником, включаються найрізноманітніші значення.
    "Визначальну семантичну особливість прикметника становить те, що він виражає статичну ознаку предмета. Граматична відмінність прикметника від інших частин мови полягає в тому, що він узгоджується з опорним для нього іменником у роді, числі й відмінку. Семантичні й морфологічні показники прикметника тісно пов'язані з його синтаксичними характеристиками. Синтаксичне функціонування прикметника - у зв'язку з можливою його різною інтерпретацією - набуває принципового характеру за висвітлення семантико-граматичних особливостей цієї частини мови" вважає І.Р.Вихованець[6, с. 124]. Отже, із синтаксичного погляду тільки ті прикметникові за формальним вираженням одиниці потрібно вважати власне-прикметниками, які займають типову для прикметника формально-синтаксичну (приіменникову) позицію, виражають атрибутивний зміст і в яких іменні морфологічні категорії роду, числа і відмінка набувають залежного від опорного іменника синтаксичного характеру. Усі інші формально-синтаксичні позиції прикметникових форм засвідчують їхній синтаксичний перехід в інші частини мови.
    Прикметники не утворюють однорідної функціонально-семантичної сукупності слів. Вони розподіляються на два великих семантико-граматичних підкласи: прикметники первинні і прикметники вторинні. До первинних прикметників належать ті, які передають якісний стан предмета і в морфологічному плані-членуються тільки на корінь і флексію, напр.:біл-ий, син-ій, кар-ий, мо-лод-ий, стар-ий, нов-ий, дик-ий . Вторинні прикметники передусім стосуються ознаки, що має виразно похідний характер і сформувалася через стосунок до предмета, дії, процесу, кількості або обставинної ознаки. Таким прикметникам притаманна складніша порівняно з первинними прикметниками членованість, тобто наявність, крім кореня та флексії, також інших різновидів морфем - суфікса і префікса: мор-ськ-ий, мід-н-ий, сліз-н-ий, заліз-н-ий, склад-альн-ий, над-вод-н-ий, без-меж-н-ий.
    "Вторинні прикметники утворюються від центральних і периферійних частин мови - іменника, дієслова, числівника і прислівника, а також мають внутрішньоприкметникове словотворення"[6, с. 125]. Утворюючись від центральних частин мови - іменника й дієслова, прикметники трансформують їхню вихідну центральність на периферійність. Похідність від периферійних частин мови супроводжувана модифікацією периферійності. Наприклад, прислівник як найпериферійніша частина мови набуває за морфологізованого переходу до прикметників сукупності словозмінних морфологічних категорій, тобто позбувається ознак незмінності.
    У вторинних відіменникових прикметниках лексичний центр формують іменникові корені, а суфікси вказують на прикметниковий граматичний клас, напр.: берез-ов-ий, ліс-ов-ий, вод-ян-ий, люд-ськ-ий, греч-ан-ий, плеч-ист-ий. У наведених прикметникових похідних словах суфікси або спеціалізовані на суто частиномовній транспозиції, або поєднують транспозиційну і значеннєву роль, як суфікс -ист- у слові плечистий, який підкреслює надмірно виявлену ознаку. Таку ж транспозиційно-значеннєву роль виконують суфікси -ів-, -ин-, за допомогою яких іменники транспонуються в прикметники і виражають значення присвійності, тобто заступають посесивні предикати: Сестра має хату -- хата сестри -- сестрина хата. Вторинні прикметники часто виступають одним із засобів конденсації висловлення.
    У мовознавстві на позначення цих категорій прикметників існують ще такі терміни як "непохідні і похідні слова"[6, с. 128; 8, с. 92]. Непохідні прикметники в мові виникли давно і складаються вони з кореня і флексії. Непохідних прикметників в українській мові досить обмежена кількість. Це в основному якісні прикметники: чорний, білий, жовтий, молодий, старий, глухий, гордий, юний, скупий, щедрий.
    Похідними утвореннями є всі присвійні прикметники, всі (крім кількох) відносні і переважна більшість якісних. Похідні прикметники утворюються морфологічним, лексико-семантичним і морфолого-синтаксичним способами. Найпоширеніший різновид морфологічного способу творення прикметників - суфіксальний. Твірною базою для прикметників розглядуваної структури виступають різні частини мови: а) іменники - основне джерело творення прикметників (дерево - дерев'яний, срібло - сріблястий, нога - підніжний); б) дієслова (хитати - хиткий, вразити - вразливий); в) числівники (двоє - двоякий); г) займенники (свій - свійський); ґ ) прислівники (сьогодні - сьогоднішній).
    Похідними є також якісні прикметники, які виражають модифікацію звичайного вияву якості у бік її інтенсивності або послаблення. Модифікацію значення якості похідних прикметників відбиває їхня морфологічна структура, де наявні афікси, що передають градацію якості, напр.: син-юват-ий, зелен-ав-ий, пре-син-ій. Проте серцевину прикметникової похідності формує не внутрішня похідність (похідність прикметника від іншого прикметника), а зовнішня похідність (похідність прикметника від інших частин мови).
    Похідні віддієслівні прикметники репрезентують градацію граматичної прикметниковості. У них дієслівний корінь супроводжуваний спеціалізованими прикметниковими суфіксами. Дієприкметники - віддієслівні прикметники-деривати найближче стоять до вихідних дієслів, а віддієслівні прикметники з суфіксами -альн-, -ильн- позначені вищим порівняно з дієприкметниками входженням до прикметникового класу. Ця дериваційна відмінність полягає в тому, що утворення на -альн-, -ильн- згортають передбачувані вихідним дієсловом валентні іменникові позиції, тоді як віддієслівні прикметники-дієприкметники звичайно зберігають ці позиції. Найпоширенішими віддієслівними прикметниками виступають дієприкметники. Продуктивну їхню групу становлять пасивні дієприкметники, утворені опосередковано від перехідних дієслів, а безпосередньо - від пасивних дієприкметників у ролі присудка. За прикметникового функціонування вони займають приіменникову позицію, пор.: Письменник написав роман -- Роман написаний письменником -- Написаний письменником - роман видатна подія в нашій літературі. Функціонують також дієприкметники типу посивілий, поріділий, замерзлий з їхньою поступовою нівеляцією вихідних дієслівних ознак. Майже не вживані в сучасній українській літературній мові так звані активні дієприкметники теперішнього часу.
    "Серед похідних прикметників найбільше прикметників відіменникових і віддієслівних. На вторинність прикметникових форм указують морфологічна структура (зокрема наявність іменникових, дієслівних та інших коренів, функціонування суфіксів і префіксів) і характер ознаки предмета"[6, с. 128].
    Термін "ад'єктивований" за словником лінгвістичних термінів - "1) такий, що перейшов до розряду прикметників, набув за змістом і формою ознак прикметника; 2) який виступає означенням: збігається за синтаксичною функцією з прикметником"[9, с. ].
    Отже, ад'єктиви - це продукт ад'єктивації, похідні прикметники, що перейшли з інших частин мови.

    Залежно від того, що саме означають прикметники - якість предмета, його відношення до інших предметів чи приналежність його комусь,- всі прикметники поділяються на два основні розряди: якісні і відносні.
Відносними називаються прикметники, які виражають ознаки через відношення одного предмета (або поняття) до другого і не містять у собі якісної характеристики предмета, наприклад: шкіряні рукавиці (із шкіри), сибірські ліси (ліси Сибіру).
    Виділення розряду відносних прикметників ґрунтується на значеннєвих і граматичних показниках, цілком протилежних тим, якими характеризуються якісні прикметники. Відносні прикметники називають ознаки предметів не прямо, а через їх зв'язки, різного характеру відношення з іншими предметами або діями, наприклад: космічний експеримент - експеримент у космосі, космічний політ - політ у космос, студентський хор - хор студентів, залізна руда - руда, з якої добувають залізо, залізний посуд - посуд з заліза(виготовлений із заліза).
    На відміну від якісних відносні прикметники позбавлені як власне морфологічних, так і словотвірних засобів вираження міри ознаки, супровідних експресивно-оцінних відтінків. Однак це не означає, що вони не можуть виступати лексичною основою для розвитку власне якісних значень, характеристик. У цьому переконують численні приклади вживання відносних за походженням прикметників у функції якісних, наприклад: драматичний театр - драматична розмова, нервове захворювання - нервова поведінка, медовий напій - медова посмішка,сонячне затемнення - сонячне слово.
    У значеннєвому поділі відносних прикметників першорядна роль належить типові твірних основ (іменникових, дієслівних, прислівникових тощо) і характерові того відношення між предметами, яке виступає джерелом формування ознаки. Розглянемо у зв'язку з цим такі приклади: цементний завод - цементна підлога, річне відрядження - річний звіт. У першій парі словосполучень прикметник цементний(цемент-н-ий) утворений від іменника з матеріально-речовинним значенням, виражає ознаки за різними типами відношень між предметами: цементний завод - завод, на якому виготовляють цемент; цементна підлога - підлога, зроблена з цементу. Різнотипні відношення відображає і прикметник річний: річне відрядження - відрядження, яке триває протягом року; річний звіт - звіт про роботу, діяльність за рік.
    Багатопланові зв'язки між предметами значною мірою ускладнюють виділення окремих значеннєвих груп відносних прикметників, зокрема відіменникових.
    Найчисленнішу групу становлять прикметники із значенням загальної відносності, утворені як від конкретних, так і абстрактних іменників. Вони виражають ознаку "такий, що має відношення до предмета, поняття або явища, названого мотивуючим іменником", наприклад: електричний струм, конкурсний іспит, обласна рада, колгоспне поле, граматичний аналіз, прозовий твір, смакове відчуття, відмінкова форма, армійський статут, гірничий інститут, слов'янська мова, юнацький розряд тощо.
    Більш окреслену з семантичного погляду групу утворюють прикметники, які виражають ознаки з відношенням до матеріалу або речовини. Між відповідним значенням розряду іменників і згаданою групою відносних прикметників існують регулярні словотвірні зв'язки: залізо - залізний, земля -земельний, земляний, вода - водний, водяний, графіт - графітовий, йод - йодний, йодовий, янтар - янтарний, сталь - стальний тощо.
    До регулярних можна зарахувати відносні прикметники, утворені від власних іменників - топонімів, які називають відтопонімічними: Київ - київський, Сиваш - сиваський, Запоріжжя - запорізький, Рига - ризький, Сміла - смілянський, Ялта - ялтинський.
    Вони утворюються за допомогою суфікса -ськ-, -цьк-, -зьк- від географічних назв на означення місця: ленінградський, московський, донецький, чернівецький, криворізький, паризький).
    Для творення прикметникових форм від іменників, що є власними географічними назвами, не встановлено суворих норм словотворення. Але деякі з них на сьогодні можна вважати до деякої міри усталеними, а саме:
    1. Від назв, основа яких закінчується на приголосні -к-, -ч-, -ц-, творяться прикметники за допомогою суфікса -цьк(ий): Кагарлик - кагарлицький, Бахмач - бахмацький, Козелець - козелецький.
    2. Від назв, основа яких закінчується на -г-, -ж-, -з-, творяться прикметники за допомогою суфікса -зьк(ий): Волга - волзький, Запоріжжя- запорізький, Кавказ - кавказький.
    3. За допомогою суфікса -ськ(ий) утворюються прикметники від назв: а) основа яких закінчується на -х-, -ш-, -с- та інший приголосний: Лепетиха - лепетиський, Золотоноша - золотоніський, Черкаси - черкаський, Київ - київський, Сімферополь - сімферопольський, Ужгород-ужгородський; Закарпаття -закарпатський;
    б) які закінчуються на -ов(а), -ов(е), -ов(о), -ин(а), -ин(е), -ин(о), -ін(о): Лозова - лозівський, Сватова - сватівський, Виноградове - виноградівський, Мостовщина - мостовщицький, Панютине - панютинський, Бородіно - бородінський;
    в) які закінчуються на -к(а): Тарасівка-тарасівський, Софіївка - софіївський; якщо в такій назві перед -к- стоїть шиплячий, то прикметник твориться за допомогою суфікса -івськ(ий): Маячка - маячківський.
    Від іменників, що закінчуються на -а-, прикметники можуть утворюватись за допомогою суфікса-анськ(ий) -янськ(ий) : Сміла - смілянський, Тараща-таращанський; також від іменників з кінцевим -н(а) або -н(я), якщо їм передує якийсь приголосний: Городня - городнянський, Попельня- попельнянський, Вища Дубечня - вищедубечанський.
    За допомогою суфікса -івськ(ий), -ївськ(ий) творяться прикметники від більшості назв, що мають тільки форму множини і закінчуються на -и, -і (-ї): Плиски - плисківський, Березники - березниківський, Дергачі - дергачівський, Турбаї - турбаївський.
    За допомогою суфікса -енськ(ий) творяться прикметники від назв, що закінчуються на: а) -ни, -не після приголосного: Лубни - лубенський, Ромни - роменський, Ровно - ровенський; б) -ище: Монастирище - монастирищенський, Ставище - ставищенський.
    Відносні прикметники є назвами ознаки:
    а) за відношенням до предмета, явища; залізна лопата (лопата із заліза), дощові краплі (краплі дощу), міська площа (площа в місті), університетський будинок (будинок університету), гарбузове насіння (насіння з гарбуза), бурякова плантація (плантація буряка), міський вокзал (вокзал у місті); б) за відношенням до особи, істоти: батьківські збори (збори батьків), пташиний крик (крик птахів), учнівські збори (збори учнів), студентська конференція (конференція студентів);
    в) за відношенням до абстрактного поняття: наукова праця (праця, що стосується науки), мовознавча дискусія (що має стосунок до мовознавства), політична боротьба, аналогічний висновок, початкова фаза, творчий процес, релігійні забобони;
    г) за відношенням до дії: лічильний апарат (апарат для лічби), підготовчі курси (курси, що готують до якогось навчального закладу), перелітний птах, приставне ліжко);
    д) за відношенням до обставини місця, часу тощо: тутешні жителі, сьогоднішня газета (видана сьогодні), квартальний план (план на квартал), літній ранок;
    є) за відношенням до числа: подвійна плата (збільшена вдвічі), потрійне навантаження.
    З граматичних особливостей, специфічних для відносних прикметників, слід відмітити такі:
    1. Відносні прикметники утворюються найчастіше від іменників і мають тільки похідну основу: прибережні села, заволзькі степи, безлісна місцевість, хімічний факультет.
    2. Відносні прикметники можуть вступати в синонімічні відношення з такими конструкціями:
а) непрямий відмінок іменника з прийменником або без нього, наприклад: паперові іграшки - іграшки з паперу, корабельні щогли - щогли корабля;
б) відносний займенник і дієслово, наприклад: винищувальна зброя - зброя, що винищує. При цьому прикметник і відповідний йому іменник або дієслово повинні мати спільний корінь.
    3. Стилістично-синтаксичною особливістю відносних прикметників є те, що деякі з них вживаються тільки в складі неподільних фразеологічних одиниць, наприклад: розрізний ніж, складальний ніж, доповідна записка, волоський горіх.
    Відповідно до типу відношень відносні прикметники поділяються на тематичні підгрупи, а саме: прикметники, які виражають ознаку предмета щодо матеріалу (кам'яний будинок, земляний вал), розміру, ваги і кількості (дев'ятиповерховий будинок, десятивідерна діжка, стограмова гиря, повторне читання), місця і простору (степовий район, харківські заводи, північне сяйво), щодо часу (вчорашня робота, зимовий вечір), ознаку предмета за тривалістю в часі (годинна перерва, триденний відпочинок), призначенням (будівельний матеріал, лікувальний заклад), за належністю іншому предметові(заводський профілакторій, пришкільна ділянка, університетський клуб) .
    Більшість відносних прикметників зберігає етимологічні й морфологічні зв'язки з тими словами, від яких вони утворені (золотий - золото, залізний - залізо, вчорашній - вчора, подвійний - два).
    Відносні прикметники найчастіше утворюються від іменників і мають лише похідну основу: радгоспні лани, приміські сади, задніпровські плавні, фізичний факультет.
    Відносні прикметники бувають синонімічні з непрямими відмінками іменників без прийменника або з прийменником(гарматний постріл - постріл гармати, дитячі книги - книги для дітей) або з дієслівною конструкцією у формі підрядного означального речення (захисний одяг - одяг для захисту - одяг, що захищає; випадний звук - звук, що випадає; винищувальна зброя - зброя, що винищує).
    "Деякі прикметники можуть вживатися то з відносним, то з якісним значенням. Такі прикметники називаються відносно-якісними. Цей процес у сучасній українській мові активний"[8, с.93].
    Відносні прикметники можуть вживатися не лише у прямому, а й у переносному значенні, набуваючи при цьому значення якості, що може виявлятися в предметі більшою чи меншою мірою. Це залежить від іменника, з яким сполучається прикметник. Пор.: залізний міст і залізна воля, сталевий трос і сталеві нерви, золота сережка і золота людина.
    Відносні прикметники в значенні якісних найчастіше вживаються в художній мові, наприклад: Нічого не відбилося на його обличчі. Це була залізна душа (Ю. Ян.); Аїл дрімав в обіймах срібної літньої ночі (Гж.).
    Зрідка якісні прикметники набувають значення відносних: дзвінкий голос - дзвінкий приголосний звук, чорна фарба - чорна металургія, важка цеглина - важка промисловість, легка драбина - легка промисловість, дрібний щебінь - дрібні вироби.
    "В українській мові є прикметники, що поєднують значення відносних і присвійних. Вони називаються присвійно-відносними. Такі прикметники становлять окрему групу лексем, похідних від назв тварин, птахів, риб, зрідка осіб"[8, с. 84]. Їх проміжне становище між присвійними і відносними прикметниками полягає в тому, що подібно до присвійних прикметників вони відтворюють посесивні відношення, тобто в структурі змісту у них помітна сема належності (напр. ластів`ячі гнізда). Словосполучення ластів'яче гніздо семантично зіставне з конструкцією ластівка має гніздо, де ознака предмета характеризується за належністю: ластів`яче гніздо - гніздо ластівки - гніздо належить ластівці. Однак належність тут не індивідуальна, як це буває у прикметниках, утворених від найменувань однієї особи, а послаблена. Втрата чіткості посесивного значення зумовлена впливом іншої ознаки - властивості предмета, тобто семантика присвійно-відносних прикметників ускладнена поєднанням в одній лексемі посесивної і відносної ознак.
    Структура змісту твірних основ у присвійно-відносних прикметниках різна, частина з них позначає осіб і поєднується формантом -ськ- та його фонетичним варіантом -цьк- (офіцерський, батьківський, козацький, візницький),. Інша група ад`єктивів становить похідні словоформи від назв тварин , риб, птахів. Де словотворчу функцію передають суфікси -ач-, -яч-, -ин-, -їн-, -ов-, -ев-: мишачий, телячий, горобиний, солов'їний, воловий, тюленевий.
    У кожній групі лексем наявність того чи іншого суфікса не вмотивована семантикою. Будовою або граматичною формою твірного іменника: розрізняючись тільки частотою функціонування, усі словотворчі афікси виконують однакову роль - переводять слово з однієї категорії до іншої і формують ознаку за властивістю об`єкта, тобто утворюють відносний прикметник. Твірна основа під впливом суфікса зазнає трансформації змісту, у прикметниковій формі сема індивідуальної належності нівелюється - ад`єктив передає належність не одній, конкретній, особі, а одній з багатьох осіб, яким ця риса притаманна. Значення належності, закладене у зміст похідного прикметника, підсилюється певною мірою опорним іменником, що його супроводжує ад`єктив, який відтворює посесивно-відносну ознаку, напр. учнівська сумка.
    У присвійних прикметниках твірні основи - це іменники з конкретним значенням: імена, прізвища людей, назви осіб за спорідненістю тощо. Щодо назв тварин, птахів, риб, то вони позначають представників класів або видів однорідних за властивостями істот і містять відтінок узагальнення. Напр.: журавлині крила. Така конструкція виражає посесивні відношення, але з повною втратою індивідуальної належності, замість неї формується належність істоті, у даному випадку журавлю у ряду багатьох, подібних йому. Це послаблює у похідному прикметникові ознаку за належністю і посилює ознаку за відношенням до предмета, виникає проміжний тип посесивно-відносних ад`єктивів, напр.: журавлині, соболині, пташині. Суфікс -ов-, який у похідних словоформах від назв осіб відтворює сему індивідуальної належності. Поєднуючись з іменниками узагальненого значення - назвами тварин, птахів, риб - набувають також функції послабленої належності, напр.. лебединий, джмелині. Зрідка, але у відповідному контексті можливі випадки власне посесивного значення у прикметниках, утворених від назв тварин, птахів, напр.: тигрової шкури.
    Наявність у присвійно-відносних прикметниках спільної семи послабленої належності, сформованої однозначними суфіксами, зумовлює виникнення синонімічних відношень і появу прикметників-дублетів. Прикметники-синоніми, які відтворюють ознаку за належність особі, передають різний ступінь словотворчої активності суфіксів -ськ-, -н-, -ов-. Група ад`єктивів із зазначеними суфіксами є найбільш кількісною.
    Розшарування сполучуваності суфіксів відсутнє у прикметниках, базою для яких є назви тварин, птахів, риб. Свідченням цього є наявність кожного з афіксів у назвах усіх біологічних видів.
    "Серед відносних прикметників виділяється група присвійних. Присвійними називаються прикметники, які означають приналежність предмета в її різноманітних відтінках"[8, с.84], наприклад: сестрина книга, батькова шапка, білчин хвіст, зозулине гніздо.
    Присвійні прикметники відповідають на питання чий? чия? чиє? Кожний з цих розрядів прикметників поділяється на окремі семантичні групи, і кожний з них має свої граматичні особливості, зв'язані із значенням прикметників. Але межі якісних і відносних, а також власне відносних і присвійних прикметників умовні: в сучасній українській літературній мові, як і в інших мовах, відбуваються живі процеси переходу прикметників з одного розряду в інший.
    "Присвійні прикметники творяться лише від основ іменників, що позначають істот (людей і тварин)"[8, с. 84].
    Суфікс -ів і його варіанти (ов-а, -єв-е, -ов-і) вживаються у прикметниках, утворених:
1) від іменників другої відміни твердої групи: пілот - пілотів (-ова, -ове, -ові), батько - батьків (-ова, -ове, -ові), Іван - Іванів (-ова,-ове, -ові);
2) від іменників м'якої і мішаної групи другої відміни: коваль - ковалів (-ева, -еве, -еві), соловей - солов'їв (-єва, -еве, -єві), Ігор - Ігорів (-ева, -еве, -еві), товариші - товаришів (-ева, -еве, -еві ).

    І.Р.Вихованець вважає, що: "найчисленнішою групою ад'єктивів є прикметники, утворені від іменникових основ"[6, с. 143]. Синтаксичний ступінь відіменникової ад'єктивації звичайно здійснюваний позиційним способом - переміщенням відповідної форми іменника у приіменникову позицію, напр.:Сестра захоплюється музикою -- Сестрине захоплення музикою давнє. У другому реченні іменникова відмінкова форма музикою перемістилася в типову для прикметника приіменникову формально-синтаксичну позицію, але ще не набула морфологічних змін, тобто морфологічно не закріпилась у приіменниковій позиції. У граматичній структурі сучасної української літературної мови наявні суфікси у функції морфологічної ад'єктивації, суть якої полягає в морфологічному оформленні ад'єктивної (приіменникової) синтаксичної транспозиції. Ад'єктивна морфологізація тісно пов'язана із синтаксичною ад'єктивацією. Необхідною умовою морфологічної ад'єктивації є попередня закріпленість відповідного компонента в ад'єктивній синтаксичній позиції. Закріпленість компонента в ад'єктивній позиції веде до його морфологічного прикметникового оформлення. Ад'єктивна позиція постає у процесі трансформації речення у словосполучення. Такі трансформації є наслідком згортання двох (або більше) семантично елементарних простих речень в одне просте ускладнене. Словосполучення, що ґрунтуються на структурі вихідного для них речення, іноді повторюють кількість вихідних реченнєвих компонентів, а нерідко порівняно з вихідним реченням виявляються редукованими. Варто зазначити, що у граматичній структурі сучасної української літературної мови перед морфологізацією ад'єктивної позиції буває її напівморфологізація. У таких випадках маємо підстави виокремлювати початковий процес морфологізації та її завершальну стадію. Специфічною формою напівморфологізації виступає родовий відмінок, первинною синтаксичною позицією якого є присубстантивна (ад'єктивна) позиція. У формі присубстантивного родового відмінка немовби втілюється передтакт повної морфологічної ад'єктивації. Отже, родовий відмінок у деяких випадках виступає безпосередньою дериваційною базою завершальної морфологічної ад'єктивації, напр.: Син співає -- спів сина -- синів спів. Родовий відмінок як відмінок транспозиції трапляється в нередукованих і редукованих порівняно з вихідними реченнями синтаксичних конструкціях, пор.: Мати плаче -- плач матері-- материн плач і Батько має книгу -- книга батька -- батькова книга. Особливістю відіменникової синтаксичної ад'єктивації є те, що деякі відмінкові форми вихідного іменника не можуть залежати від опорного іменника і через те трансформуються в інші відмінкові засоби, які стоять ближче до прикметника. Зокрема, у граматичній структурі сучасної української літературної мови називний і знахідний відмінки не можуть підпорядковуватись опорному іменникові й тому безпосередньо чи опосередковано трансформуються у форму родового відмінка, який являє собою типовий присубстантивний відмінок, відмінок ад'єктивної транспозиції, пор.: Мати плаче -- плач матері; Вояк стогне -- стогін вояка; Письменник написав роман -- роман написаний письменником -- написання роману письменником. Зважаючи на закріпленість форми родового відмінка в ад'єктивній позиції, можна кваліфікувати її як напівморфологізований засіб відіменникової транспозиції. Вона створює перехідну між синтаксичним і морфологічним ступенями синтаксико-морфологічну модифікацію ад'єктивації.
    "Синтаксичний ступінь відіменникової ад'єктивації - підґрунтя для морфологізованої ад'єктивації. Переміщення відмінкової форми в позицію прикметника і виконання нею атрибутивної функції нерідко супроводжувані ад'єктивною морфологізацією. Через те у граматичній системі сучасної української літературної мови наявна велика кількість відіменникових прикметників"[6, с. 143]. Вихідні іменники й утворені в результаті морфологізованої ад'єктивації прикметники лають споріднену семантику, але їх розрізняють автономний/неавтономний характер морфологічних категорій роду, числа і відмінка, а також формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції і трансформації лексичної семантики в бік вираження атрибутивності. Трапляється, що можливі синтаксико-морфологічний і морфологічний типи ад'єктивації пов'язані між собою відношеннями безпосередньо вихідна одиниця/безпосередньо похідна одиниця. Утворені від іменників морфологізовані ад'єктиви членуються на дві чітко відмежовані частини: лексичну частину, репрезентовану вихідним іменником, і граматичну частину, представлену прикметниковим суфіксом, який вказує на прикметниковий характер слова і пов'язані з ним типові функції.
    Поступові такти перетворень "іменник -- синтаксична ад'єктивація -- морфологізована ад'єктивація" можна показати на такому прикладі: Ми часто згадуємо, як співала мати -- Ми часто згадуємо спів матері -- Ми часто згадуємо материн спів.
    Окремі морфологізовані відіменникові прикметники, закріпившись у прикметниковій системі, набувають власне прикметникових семантичних рис. Інколи внаслідок ад'єктивації в певному компоненті відбуваються значні семантичні зміни, які вводять його до іншого синонімічного ряду слів і надають нового лексичного значення. Це означає, що межі між власне-прикметниками і невласне-прикметниками рухливі. Лексичне прикметникове значення, що ґрунтується на вихідному іменникові, може стиратися й набувати якісності, пор.: золотий перстень (виготовлений із золота) і золоте дитинство (прекрасне, щасливе), залізні двері (виготовлені із заліза) і залізна воля (тверда, міцна). У наведених парах другі прикметники зазнали великих семантичних трансформацій, завдяки чому вони повністю відійшли від лексичного значення вихідного для них іменника і злилися з якісними прикметниками. Це семантичний ступінь переходу у прикметник. Похідними від іменника прикметниками, в яких відбулося семантичне завершення переходу, є такі прикметники, як вовчий, заячий, ведмежий, орлиний, кам'яний, мідний, іржавий, пор.: вовча шуба, заяча шапка, ведмежий кожух, орлиний клекіт, кам'яний будинок, мідна руда, іржаве залізо (значення прямі, співвідносні з вихідними іменниками)і вовчий апетит, заяча вдача, ведмежа послуга, орлиний ніс, кам'яний погляд, мідне листя, іржава дума (значення переносні, що відірвалися від лексичного значення вихідних іменників). Порівняйте також прямі й переносні значення відіменникових прикметників у реченнях із художніх текстів:Чомусь пригадалася розповідь про вовчу зграю (А. Шиян); З-під широких нахмурених брів хижо вовчим поглядом визирали його сірі, як полуда, очі (О. Стороженко); Засніжені Татри... Ялиці, Смереки та буки ставні, Сліди ланцюжкові лисиці, Ведмежої )друк ступні (М. Рильський); Хвиля сорому за себе, за свою ведмежу незграбність залила Федоренкові обличчя гарячим рум'янцем (Я. Качура); Хвилі ніжні і прозорі Змивають берег кам'яний (О. Олесь); - Ой і наплакались ми. Ну так же було жалісно... Одні тільки приїжджі мовчать. От кам'яні душі! (О. Довженко); Дістав... мідний ключ, відімкнув замок і, згинаючись в дверях, зупинився перед своїми буланими (М. Стельмах); Що вони думають, ці кремезні, флегматичні люди з дними від сонця й вітру обличчями? (3. Тулуб); О, горе тим рукам, що звикли у неволі Носить кайдани ржаві та важкі (Леся Українка); Всихаючи, вони (яблуні) розчахувалися на вітрах, трухлявіли... і зотлівали іржавим огнем (М. Стельмах) . Іноді можна вибудувати ланцюжок поступових перетворень від вихідного іменника аж до прикметникових слів, у яких зафіксовано семантичний ступінь переходу, напр.: Перстень виготовлений із золота -- перстень із золота -- золотий перстень -- золота вдача. У цих синтаксичних конструкціях маємо синтаксичний ступінь переходу у прикметники, морфологічний ступінь (морфологізація приіменникової прикметникової позиції) і семантичний ступінь. Часто ступені переходу відбивають явища семантико-синтаксичної конденсації. В останньому випадку відбувається редукція посесивного предиката. Редукція предиката являє собою досить поширене явище у процесах ад'єктивації. До того ж ця редукція наявна вже на синтаксичній стадії ад'єктивації. Підлягають редукції предикати дії, процесу, стану тощо, напр.: Хлопчик приїхав з села -- хлопчик із села -- сільський хлопчик; Вітер віє з півночі -- вітер з півночі -- північний вітер; Тополі стоять при дорозі -- тополі при дорозі -- придорожні тополі. У морфологічній структурі похідного від іменника прикметника конденсується граматична ад'єктивація та семантика згорнутого предиката.
    Базою граматичної ад'єктивації часто виступають прийменниково-відмінкові форми, які спочатку функціонують як синтаксичні ад'єктиви і від яких пізніше утворюються морфологізовані ад'єктиви. Цікаве явище становлять тут префіксально-прийменникові кореляції трансформаційного типу. Йдеться про формування префіксальних прикметників на ґрунті прийменниково-відмінкових форм (переважно просторової і темпоральної семантики). До обов'язкових умов формування похідних префіксальних прикметників належить перетворення прийменників без, від, до, за, між, на, над, перед, під, після, по, поза, понад, при, проти та ін. на префіксальну морфему і використання в переважній більшості випадків суфікса як супровідного структурного компонента: без талану - безталанний, від прикметника - відприкметниковий, до землі - доземний, за озером - заозерний, між містами -- міжміський, перед світанком - передсвітанковий, при березі - прибережний. Першим ступенем ад'єктивації прийменниково-відмінкових сполук є формально-синтаксична позиція при опорному іменникові, без морфологізації, коли їх (сполуки) можуть ще супроводжувати залежні означальні елементи, пор.: споруда на горі - споруда на високій горі. Синтаксичне закріплення приіменникової позиції прийменниково-відмінковою формою веде до її морфологізації і абсолютної нівеляції формально-граматичних (синтаксичних і морфологічних) іменникових ознак. Проте семантична співвідносність вторинних префіксів і вихідних прийменників за таких перетворень зберігається, через те доцільно кваліфікувати префікси прийменникового походження в похідних прикметниках як прийменники-префікси [7, с. 195].
    У розряді відіменникових ад'єктивів виокремлюють відперсональні прикметники, відконкретноіменникові, відабстрактноіменникові, відтопонімічні (утворені від власних назв)
    Лексико-семантичні категорії (групи) відперсональних прикметників: за професією (кашоварський), за національністю (єврейський), за родинними стосунками (синівський), за способом життя (повстанський, розбійницький), за рисами характеру (хамський, ледарський, людинолюбний, працелюбний), за віросповіданням (мусульманський, буддійський), за становищем у суспільстві (хазяйський, мільярдерський, рабський), за зовнішнім виглядом (богатирський), від власних назв (фейєрбахіанський, езопівський).
    На противагу відіменниковій віддієслівна синтаксична ад'єктивація має вузьку сферу поширення. До того ж ідеться не про власне-синтаксичний ступінь переходу дієслова у прикметник, а про синтаксико-напівморфологізований різновид синтаксичного ступеня. У синтаксичній позиції прикметника функціонують лише форми інфінітива. Інфінітив може поєднуватися з надто вузьким колом опорних віддієслівних іменників. Роль опорних іменників звичайно виконують модальні іменники на зразок бажання, прагнення, веління, жадання, змога, вміння, наказ, прохання, потреба і зрідка деякі віддієслівні іменники на позначення руху, напр.: Ми прагнули зустрітися -- прагнення зустрітися; Дитина вміла плавати -- вміння плавати; Сотник наказав зупинитися -- наказ зупинитися. Обмежена кількість опорних віддієслівних іменників і зайняття синтаксичної прикметникової позиції тільки інфінітивом свідчить про непродуктивність для дієслів синтаксичного ступеня переходу в прикметники. Звернімо увагу й на напівморфологізацію цієї синтаксичної позиції. Річ у тому, що форма інфінітива позбавлена визначальних для дієслова морфологічних категорій часу і способу, а також категорій особи й числа. У формі інфінітива відбулася немовби половина морфологізації - морфологічна нейтралізація вихідних дієслівних категорій, але не здійснилося морфологічне закріплення прикметникових граматичних категорій роду, числа й відмінка. Віддієслівна ад'єктивація виявляє своєрідність у її морфологічному ступені. У межах морфологічного ступеня переходу виділяються два різновиди віддієслівних прикметників - більш віддалений від дієслова і відповідно більш зближений із прикметниками різновид, з одного боку, і менш віддалений від дієслова і відповідно більш віддалений від прикметника різновид - з іншого боку. Перший різновид охоплює віддієслівні прикметники з суфіксами -альн- і -ильн-, а другий - пасивні й похідні від форм минулого часу дієслова активні дієприкметники. Більша граматикалізація першого різновиду виявляється в тому, що у віддієслівних прикметниках нівелюється передбачувана семантикою вихідного дієслова, а отже, обов'язкова валентна сполучуваність із залежними іменниками. Другий різновид зберігає характерний для вихідного дієслова набір деяких іменникових позицій. Якщо зважати на всю сукупність більш граматикалізованих і менш граматикалізованих стосовно прикметниковості віддієслівних прикметників, то морфологічний ступінь віддієслівної ад'єктивації слід вважати надзвичайно продуктивним. Вкажемо ще на одну особливість віддієслівних прикметників на -альн- і -ильн-. Вони є конденсатами підрядної частини складнопідрядного речення, внаслідок чого зберігають семантику мети або призначення: стругальний (призначений, використовуваний для стругання), свердлильний (призначений, використовуваний для свердління), гострильний (призначений для гостріння), точильний (використовуваний для точіння).
    Семантичний ступінь переходу дієслова у прикметник вирізняється своєю неоднорідністю, відображаючи неоднаковий вияв семантичного віддалення від вихідного дієслова. Модифіковані в семантичному плані віддієслівні прикметники мають у своїй морфемній будові найчастіше такі суфікси, як -лив-, -к-, -л-, -н-, -ен-, -уч-, -ач-, -ущ-, напр.: вередливий, винахідливий, спостережливий, рухливий, жартівливий; верткий, плавкий, говіркий; дозрілий, спілий, стиглий, змарнілий, гнилий; непохитний, незабутній; варений, печений; пекучий, колючий, блискучий, балакучий, палючий; стоячий, лежачий; видющий, загребущий. У наведених віддієслівних прикметниках можна помітити різні семантичні нашарування й видозміни, а також неоднакове набуття якісності. Переходячи в прикметник, дієслово втрачає дієслівні категорії часу, способу та особи, а набуває прикметникові категорії роду, числа і відмінка. Похідні віддієслівні прикметники репрезентують градацію граматичної прикметниковості, оформлюючи її спеціалізованими суфіксами, доданими до дієслівного кореня.
    На морфологічному ступені ад'єктивації утворюються дієприкметники - деривати, які найближче стоять до початкових дієслів [6, с. 127,145]. Дієприкметник зберігає вид і керування того дієслова, від якого його утворено, наприклад: написати пером - написаний пером, пошити зі шкіри - пошитий зі шкіри [6, с. 145, 148, 287; 7, с. 396; 10, с. 188].
    Крім дієприкметників, українська мова має велику кількість власне-віддієслівних прикметників, які вказують на сталу, не зумовлену конкретною дією ознаку і тому більш віддалені від дієслова [6, с. 397]. Ці віддієслівні прикметники позначені вищим, порівняно з дієприкметниками, входженням до прикметникового класу [7, с. 128, 145-146], зокрема їм не притаманна дієслівна категорія виду і здатність керувати іменниками. Тому їх можна вважати результатом не тільки морфологічного, а й семантичного ступеня ад'єктивації.
    З такого розмежування віддієслівних прикметників на дієприкметники та власне-віддієслівні прикметники випливає практичний наслідок: українська мова, на відміну від російської, дійові властивості ніколи не позначає дієприкметниками, а зазвичай використовує для цього власне-віддієслівні прикметники, утворені за допомогою таких основних суфіксів: -льн(ий), -івн(ий), -ч(ий), -н(ий), -овн(ий), -енн(ий), -анн(ий), -к(ий), -лив(ий), -уч(ий). Наприклад: вимірювальний, гальмівний, виконавчий, змінний, виліковна, здійсненна, здоланна, мінливий, плавучий.
    Отже, українська ділова і фахова мова має ефективні засоби, щоб розрізняти дійові властивості та ознаки перебування учасником дії, уживаючи у першому випадку власне-віддієслівні прикметники, а в другому - дієприкметники і дієслова.
    Віддієслівні прикметники, що означають призначення чи здатність суб'єкта виконувати перехідну дію→ Дієприкметники, що означають стан об'єкта, спричинений →Віддієслівні прикметники, що означають призначення чи здатність об'єкта піддаватися перехідній дії
    Потрібно звернути увагу на специфічні властивості окремих компонентів прикметникової системи. Бувають випадки, коли за синтаксичного зміщення прикметникової форми в ній формуються нетипові для прикметника ознаки. Закріплення цих ознак веде до внутрішнього перетворення відповідного елемента, набуття ним семантико-граматичних спроможностей іншої частини мови. Відчутні семантико-граматичні зрушення можуть торкатися навіть семантико-синтаксичної валентності слова. Відомо, що найпоказовішим з-поміж ознакових слів носієм валентності виступає дієслово. Інші частини мови, потрапляючи в присудкову дієслівну позицію або позицію співвідносного з присудком головного члена односкладних речень, можуть відкривати одну - суб'єктну іменникову семантико-синтаксичну позицію, пор.: Талановитий скрипаль виховав багато учнів - Скрипаль виховав багато учнів + Скрипаль був талановитим. Проте, коли слово узвичаєне в невластивій йому формально-синтаксичній позиції присудка або співвідносного з присудком головного члена односкладних речень, воно іноді розширює валентну спроможність. Це виявляється, зокрема, в тому, що предикативні прикметники відкривають, крім суб'єктної, ще одну - об'єктну - позицію. Відкриття двох іменникових семантико-синтаксичних позицій засвідчує глибше входження відповідного прикметникового елемента до дієслівної сфери. Звідси випливає, що окремі прикметники можуть виконувати основну для них предикативну функцію, а атрибутивне (приіменникове) використання стає неосновним. До предикативних прикметників із двома відкритими іменниковими суб'єктною й об'єктною позиціями належать прикметники на зразок вірний, схожий, подібний і форми вищого ступеня порівняння, напр.: Ми вірні своїм друзям; Син схожий на батька; Син вищий за батька. У граматичній структурі окремі елементи засвідчують складний перетин властивостей різних частиномовних класів. У семантико-синтаксичній валентності прикметника відображаються істотні ознаки дієслівного класу.
    Відприслівникова ад'єктивація відіграє незначну роль. Непродуктивна прислівникова база використовується в синтаксичному й морфологічному ступенях переходу в прикметник. Синтаксичний ступінь ад'єктивації виявляється в переміщенні прислівників із типової для них детермінантної або придієслівної позиції речення у позицію прийменникову, напр.: Вгорі співали жайворонки -- Спів угорі заполонив дівчину. Закріплення в синтаксичній приіменниковій позиції окремих прислівників веде до їхньої морфологічної ад'єктивації. Найчастіше морфологічно ад'єктивуються часові й просторові прислівники, пор.: Київ сьогодні - столиця великої європейської держави -- Сьогоднішній Київ - столиця великої європейської держави; Течія внизу видається повільною -- Нижня течія видається повільною.
    У похідних прикметниках, хоча й меншою мірою, використовуються лексичні морфеми прислівникового походження, пор.: вчор-а-шн-ій, завтр-а-шн-ій. Переміщення прислівникових форм із властивої їм детермінантної позиції в реченні у приіменникову позицію іноді завершується морфологізацією, напр.: З Києвом завтра пов'язує митець багато творчих задумів -- Із завтрашнім Києвом пов'язує митець багато творчих задумів.
    Відчислівникова ад'єктивація ґрунтується на морфологічному її ступені. У граматичній структурі сучасної української мови закріпилися регулярні морфологічні прикметникові відповідники вихідних власне-кількісних числівників, напр.:чотири -- четвертий, п'ять -- п'ятий, десять -- десятий, п'ятнадцять -- п'ятнадцятий, тридцять -- тридцятий, вісімдесят -- вісімдесятий. Як вторинні утворення функціонують відчислівникові прикметники, нерідко зараховувані до порядкових числівників. Вони формують співвідносні пари з вихідними числівниками: один - перший, два - другий, три - третій, чотири - четвертий, п'ять - п'ятий і под. Це типові порядкові прикметники з морфологічними показниками (сукупністю прикметникових флексій), формально-синтаксичною функцією приіменникового валентно не поєднаного другорядного члена речення і семантико-синтаксичною функцією квантитативно-атрибутивної синтаксеми, напр.: Тимченкові цензура дозволила друкувати "Словницю", і перший том (А-О) друкується вже (М. Коцюбинський); Так дбає, як пес про п 'яту ногу (прислів'я).

    Усі слова мови семантично навантажені. Єдність лексичної і граматичної семантики становить сутність слова. На думку В.О.Горпинича: "Лексичним є не лише понятійне, речовинне значення, що виконує номінативну, або вказівну функцію, а й таке, що має певне смислове навантаження, певний зміст, усвідомлений колективом. Лексичне значення слова має мінімальний рівень узагальнення (абстрагування), якого достатньо для розрізнення окремих слів, але не достатньо для розрізнення груп однотипних слів"[17, с. 30]. Тому частини мови розрізняються не лексичним, а категоріальним значенням, оскільки воно є вищим рівнем узагальнення і базується на лексичному значенні окремих слів. Прикметник належить до дванадцяти частин мови, виділених за традиційною класифікацією, в основі якої лежить чотири ознаки: категоріальне значення, морфологічні категорії, синтаксичні властивості та характер суфіксів. Категоріальне значення об'єднує слова з однотипним лексичним значенням в окрему групу і одночасно відокремлює її від групи слів з іншим лексичним значенням. У прикметників воно виражається двома способами:

    1) безпосередньо, поза відношенням ознаки до інших предметів, подій чи ознак: солодкий, гіркий, дужий, зелений;

    2) опосередковано, шляхом відношення його до інших предметів, ознак, подій: капроновий (відношення до предмета капрон), білявий (відношення до ознаки білий), революційний (відношення до події революція).

    За категоріальними ознаками тих лексичних одиниць, основи яких беруть безпосередню участь у відповідних словотвірних перетвореннях, відносні прикметники, поділяються на відіменникові(вантаж - вантажний, ніч - нічний, пісня - пісенний, фізика - фізичний, село - сільський), віддієслівні(обчислювати - обчислювальний, читати - читальний, пересувати -пересувний ,добувати - добувний), відприслівникові(сьогодні - сьогоднішній,вчора - вчорашній,щодня - щоденний, дома - домашній), відчислівникові(два - другий, п'ять - п'ятий, п'ятеро - п'ятірний), похідні, утворені від прийменниково-іменникових конструкцій(між містами - міжміський, при вокзалі - привокзальний, під землею - підземний, за кордоном - закордонний), похідні, утворені від дієслівно-іменникових сполучень(міряти воду - водомірний, плавити мідь - мідеплавильний, переганяти нафту -нафтоперегінний ).
    Отже, ад'єктиви - це продукт ад'єктивації, похідні прикметники, що перейшли з інших частин мови. Ад'єктиви мають такі особливості, що базуються на семантичних, морфологічних, синтаксичних, словотвірних ознаках:
    1) позначають постійні ознаки предмета, які не здатні виявлятися більшою чи меншою мірою:тутешні звичаї, теперішній час, скляний посуд, морська вода,польові квіти (семантична ознака);
    2) не утворюють в зв'язку з цим ступенів порівняння: учнівський зошит, навчальний посібник, наукова конференція, студентський квиток (морфологічна ознака);
    3) називають ознаку опосередковано, через відношення до іншого предмета, явища чи поняття і певні зв'язки з ними (дерев'яний стіл - стіл з дерева, одеські моряки - моряки з Одеси). Вони вказують на різноманітні відношення: до предмета (журнальний стіл - стіл для журналів, взуттєвий магазин - магазин взуття); до особи (учнівська парта - парта для учнів, мамина хустка - хустка мами, міністерський портфель - портфель міністра); до місця (підземна дорога - дорога під землею, лісові звірі - звірі, що живуть у лісі); до часу (ранкова зарядка - зарядка вранці, вечірня газета - газета, що виходить увечері); до дії (проїзний квиток - квиток для проїзду,співочий гурток - гурток, у якому співають); до матеріалу (металева шафа - шафа з металу, мідні сережки - сережки з міді); до числа (другий дзвінок - дзвінок, який подається вдруге, шостий клас - клас, що нумерується числом "шість"); до топонімів (запорозькі козаки, дніпровські пороги, бердянські студенти) і под. (семантична ознака);
    4) мають лише повну форму і не утворюють коротких форм: асфальтна дорога, морська хвиля, театральне училище (морфологічна ознака); не сполучаються з прислівниками ступеня та міри (дуже, занадто, злегка, майже, трохи, абсолютно, зовсім і под.):тракторна бригада, додаткова вартість, київські каштани (синтаксична ознака);
    5) завжди мають похідну основу і утворюються за допомогою суфіксів від іменникових, прикметникових, числівникових, займенникових, дієслівних і прислівникових основ:березовий сік (від береза), батьківський дім (від батьки), дев'ятий вал (від дев'ять), нашенський край (від наш), висячий замок (від висіти), вчорашній борщ (від вчора) та ін. (словотвірна ознака);
    6) не утворюють прислівників на -о-, -е-: річкова риба, земляні роботи, вступні екзамени (словотвірна ознака);
    7) не утворюють абстрактних іменників на -ин-а, -ість,-от-а: березовий гай, вербові кілки, дитячі руки (словотвірна ознака);
    8) не утворюють форм суб'єктивної оцінки: степова дорога, польовий табір (словотвірна ознака);
    9) не утворюють редуплікованих сполук:дерев'яний стіл, братова куртка (словотвірна ознака);
    10) не мають антонімічних форм: студентський квиток, класна кімната,учительська кімната (семантична ознака).
    Поняття ознаки (властивості, якості) є смисловою універсальною категорією, воно притаманне семантичним системам усіх мов. Не власне ознака належить до тих властивостей предмета, які не мають якісної і кількісної міри вияву, не підлягають змінам (не мають ступенів порівняння), тобто є абсолютними Значення ознаки ад'єктивів має свої засоби вираження: закінчення, суфікси. Закінчення морфологічно оформляє прикметник як "ознакові" слова і тому є знаками якості (В.Виноградов). На думку О.Пєшковського, якщо в прикметнику туманний проста основа означає предмет (туман), а суфікс - відношення до нього (-н-), то, очевидно, значення ознаки може бути виражене тільки флексією -ий, тобто тим афіксом, який, власне,й робить його прикметником.
    Але в більшості випадків значення ознаки виражається суфіксами. Прикметникові суфікси відрізняються від іменникових і дієслівних будовою, функцією і значенням.
    За будовою всі прикметникові суфікси консонантні (закінчуються на приголосний): -ав-ий, -ан-ий, -ськ-ий,-ат-ий, -ів, -ин, -уват-ий, -ист-ий та ін. Цим вони відрізняються від дієслівних, які всі вокативні (закінчуються на голосний). У структурному відношенні прикметникові суфікси подібні до іменникових, які переважно також є консонантними: -ець (стілець), -ист (бандурист), -ан-и (кияни), -ок (свисток), -ин-а (свитина),-ик (лісник), -ар (аптекар), -енк-о (Шевченко), -ук (Шевчук) та ін. Це пояснюється тим, що сучасні іменники та прикметники вийшли зі спільної давньої категорії імені, яка ще не була диференційована за предметністю і ознакою предмета.
    За функцією прикметникові суфікси відрізняються від іменникових і дієслівних: функцією прикметникових суфіксів є вираження в слові непроцесуальної ознаки (очеретуватий, зубастий). Іменникові суфікси виражають предметність (сміливість, сварка), дієслівні - процесуальну ознаку (зеленіти, обездолити).
    За значенням прикметникові суфікси відрізняються від іменникових і дієслівних. Усі прикметникові суфікси мають значення відношення (йодистий, лижний, братів, березовий), іменникові - значення особи, конкретного предмета, абстрактного поняття (тракторист, свинарник, рівність), дієслівні - значення дії, стану, вияву ознаки (механізувати, спати, жовтіти).Отже, суфікси є тією диференціальною ознакою, яка відрізняє прикметник від інших частин мови, але ця ознака виявляється лише в словах зі службовими словотвірними морфами.

1. Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо. - К.: Вид. дім "КМ Academia", 1994. - 254 с.
2. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія / Навч. посіб. - К.: ВЦ "Академія", 2006. - 368 с.
3. Безпояско O.K., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. - К., 1987. - 209 с.
4. Бенвенист Э. Общая лингвистика. - М., 1974. - 178 с.
5. Береговенко Л.М. Семантико-функціональна структура суфіксів відносних прикметників у мові давньоруської писемності // Мовознавство. - 1993. - № 4. - С.35-41.
6. Вихованець І.Р., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / За ред. І. Вихованця. - К.: Унів. вид-во "Пульсари", 2004. - 400 с.
7. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. - К., 1988. - 256 с.
8. Волох О.Т. та ін. Сучасна українська мова: Морфологія. Синтаксис / О.Т.Волох, М.Т.Чемерисов, Є.І.Чернов. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Вища шк. Головне вид-во, 1989. - 334 с.
9. Ганич І.Д., Олійник І.С Словник лінгвістичних термінів. - К., 1985. - 360 с.
10. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. - К., 1991. - 189 с.
11. Городенська К.Г. Проблема виділення словотвірних категорій // Мовознавство. -1994. - № 6. - С.22-29.
12. Городенська К.Г. Семантичні функції дериваційних морфем // Мовознавство. - 1987. - № 1. - С.20-30.
13. Городенська К.Г. Словотвірна структура слова: відіменні деривати. - К., 1981. - 200 с.
14. Горпинич В.О. Відтопонімні прикметники в українській мові. - К., 1976. - 130 с.
15. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. - К, 1999. - 208 с.
16. Горпинич В.О. Лінгвістичні засади формування словотвірної норми відсубстантивних прикметників в українській мові // Мовознавство. - 1992. - №1. - С.11-17.
17. Горпинич В.О. Морфологія української мови: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: ВЦ "Академія", 2004. - 336 с.
18. Горпинич В.О. Українська морфологія: Навч. посібник. - Дніпропетровськ, ДДУ, 2000. - 364 с.
19. Григорьев В.П. О границах между сложением и аффиксацией // ВЯ. - 1956. - №4. - С. 38 - 52.
20. Грищенко А.П. Морфемна структура прикметника української мови (суфіксальний словотвір) // Морфологічна будова сучасної української мови К., 1975. - С. 96-140.
21. Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. - К., 1973. - 206 с.
22. Грищенко А.П. Суфіксальний словотвір прикметників // Словотвір сучасної української літературної мови. - К., 1973. - С. 119-170.
23. Гуйванюк Н.В., Кардащук О.В., Кульбабська О.В. Українська мова. Схеми, таблиці, тести: Навчальний посібник. - Львів: Світ, 2005. - 304 с.
24. Ґрещук В.В. Семантико-словотвірна структура українських спільнокореневих деад'єктивів на -інь, -ість, -ота, -ина, -изна // Дослідження з словотвору та лексикології. - К., 1985. - С. 30-34.
25. Ґрещук В.В. Словотворчий потенціал прикметників на позначення внутрішніх якостей людини // Мовознавство. - 1992. - № 3. - С. 8-15.
26. Ґрещук В.В. Спільнокореневі девербативи на -ба, -ння в сучасній українській мові // Українське мовознавство. - Вип. II. - 1983. - С.44-50.
27. Ґрещук Василь. Український відприкметниковий словотвір. - Івано-Франківськ, 1995.- 208 с.
28. Денисенко Л. Шляхи виникнення словотворчих варіантів слів у говірках Запорізької області // Актуальні проблеми словотвору української мови. Матеріали наукових читань, присвячених пам'яті Івана Ковалика. - Тернопіль. 1993. - С. 60-61.
29. Дідківська Л.ІІ., Родніна Л.О. Словотвір, синонімія, стилістика. - К., 1982. - 171с.
30. Донських І.М. Сполучуваність суфікса -ськ-ий із запозиченими морфемами // Ономастика і апелятиви. Збірник наукових праць. - Вип. 15. - Дніпропетровськ. -2001. - С. 32-44.
31. Жовтобрюх М.А., Кулик В.М. Курс сучасної української літературної мови. - К.: Вища шк., 1972. - 402 с.
32. Інверсійний словник української мови. - К., 1985. - С. 300-311, 356-363, 538-540.
33. Карпенко Ю.О. Динаміка прикметникового словотвору// Мовознавство. - 2005. - № 3-4. - С. 105-110.
34. Карпіловська Є.А. Конструювання складних словотворчих одиниць. - К., 1990. - 154 с.
35. Карпіловська Є.А. Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: будова та реалізація. - К., 1999. - 297 с.
36. Карпіловська Є.А Формальне варіювання суфіксів у сучасній українській мові // Мовознавство. - 1993. - № 5. - С.35-43.
37. Клименко Н.Ф. Про вивчення семантики словотвірних одиниць // Словотвірна семантика східнослов'янських мов. - К., 1983. - С.86-102.
38. Клименко Н.Ф. Система афіксального словотворення сучасної української мови. - К., 1973. - 186 с
39. Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. - К., 1984. - 251 с.
40. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А. Словотвірна морфеміка сучасної української мови. - К., 1998. - 161 с.
41. Ковалик І.І. Вступ. Дериватологія (словотвір) як самостійна лінгвістична дисципліна та її місце у системі науки про мову // Словотвір сучасної української літературної мови. - К., 1979. - С. 5-56.
42. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. - Вип.І-ІІ. - Львів, 1958-1961. - 84 с. 43. Ковалик І.І. Діалектичний характер природи словотвірної структури похідного слова // Питання словотвору. - К., 1979. - С. 20-26.
44. Ковалик І.І. Основні проблеми вчення про словотвір // УМЛШ. - 1970. №10. - С. 22-29.
45. Ковалик І.І. Про деякі питання слов'янського словотвору // Філологічний збірник. - К., 1958. - С. 5-26.
46. Ковалик I.I. Словотвірний чи словотворчий? // Культура слова. - Вип.20. - К., 1981.- С. 86-87.
47. Кунець І.І. Історичний розвиток лексико-словотворчих типів прикметників з суфіксом -ов-(-ев-) в українській мові // Питання мови і літератури. - Львів, 1960. - С. 82-92.
48. Кунець І.І. Прикметники із суфіксом -н-ий у давньоруській і в українській мовах // Питання слов'янського мовознавства. - Львів, 1963. - № 7. - С. 166-179. 49. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2004. - 303 с.
50. Литвинникова О.І. Словотвірні варіанти в системі російського дієслова // Мовознавство. - 1993. - № 5. - С. 55-59.
51. Лопатин В.В. Русская словообразовательная морфемика. - М., 1977. - 178 с.
52. Мамрак А.В. Проблеми словотвірної омонімії // Мовознавство. - 1992. - № 3. - С. 35-40.
53. Непийвода Н. Ф. Сам собі редактор: Порадник з української мови. - К: Українська книга, 1998. - 240 с.
54. Никитевич В.М. Основы номинативной деривации. - Минск, 1985. - 249 с.
55. Плющ М.Я., Грипас Н.Я. Українська мова. Довідник. - Вид. перероб. і доп. - К.: Освіта, 2002. - 255 с.
56. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. - Т. 3. - М., 1968. - 327 с.
57. Русанівський В.М. Префіксальний словотвір // Словотвір сучасної української літературної мови. - К., 1979. - С. 228-284.
58. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг. ред. І.К.Білодіда. - К., 1969. - 583 с
59. Сучасна українська мова: Підручник / За ред. О. Д. Пономаріва - 2-ге вид., перероб. - К.: Либідь, 2001. - 400 с.
60. Тараненко О.О. Смислова основа словотворення // Мовознавство. - 1982. - №5. - С. 19-27.
61. Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М. (співголова), Тараненко О.О. (співголова), М.П.Зяблюк та ін. - 2-ге вид., випр.. і доп. - К.: Вид-во "Укр. енцикл." ім. М.Бажана, 2004. - 824 с.: іл.
62. Федурко М.Ю. Морфонологічні моделі відсубстантивних прикметників із суфіксом -н- // Мовознавство. - 1993. - № 5. - С. 43-49.
63. Циганенко Г.П.Словотвірне значення як категорія дериватології // Словотвірна семантика східнослов'янських мов. - К., 1983. - С. 5-17.
64. Шевченко Л. Ю., Різун В. В., Лисенко Ю. В. Сучасна українська мова: Довідник / За ред. О. Д. Пономаріва. - К.: Либідь, 1996. - 320 с.
65. Ющук І. П. Українська мова. - К.: Либідь, 2003. - 640 с.