карта сайта:   головна/  музей/   Екскурсія до Дня Перемоги

   ХХІ століття. Усе далі й далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни. Але кожного року 9 травня ми відзначаємо День Перемоги, і ніколи не згасне пам'ять про всіх тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для нашого щастя. Війна живе в душах людей, що її пережили такими спогадами, що вони ніколи не зможуть забути. В історії нашої школи теж є сторінка, пов’язана з Великою Вітчизняною війною. Сьогодні ви завітали до музею історії нашої школи на екскурсію, присвячену Великій Перемозі.
    Мільйонам людей назавжди врізався в пам'ять перший день Великої Вітчизняної війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нас. І враз неділя 22 червня 1941 року, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань. Останній мирний випуск 1941 року, покинувши шкільні парти, відразу пішов на війну.
    Левінсон Леонід Григорович у 1941 р. закінчив воєнне училище. З 1942 по 1944 рр. воював на фронті в Карелії.

    Сичов Кузьма Федорович, учасник Великої Вітчизняної війни, артилерист.
    Ситосенко Віталій, учасник Великої Вітчизняної війни, кадровий офіцер.
    Гапєєв Данило Іванович – учасник боїв за Севастополь, Перекоп, Сталінград. Нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда».
    Сироватко Олексій Якович, учасник Великої Вітчизняної війни. Перемогу зустрів у Чехословаччині. Орлова Любов Гуріївна учасниця Великої Вітчизняної війни, радистка.

    Хвостова Галина Михайлівна евакуювалась 15 вересня разом із Першотравневим заводом, у Чапліно. Під час війни до 1944 р. працювала контролером у відділі технічного контролю. На фото Галина Михайлівна у верхньому ряду друга (зліва-направо) разом з людьми, з якими працювала в евакуації. У 1944 році брала участь у відновленні заводу. Нагороджена медалями «Ветеран праці», «За доблесний труд». Колесникова Любов Дмитрівна у 1942-1944 рр. служила у 1-му гвардійському зенітно-артилерійському Севастопольському полку електриком, телефоністкою. Отримала медаль «Перемога», «За оборону Кавказу».
    Путятіна Катерина Афанасіївна потрапила в окупацію у 1942р., перебувала у концтаборі Дрезденда, звільнена 8 травня 1945р.
    У період окупації міста (з 9 вересня 1941-до 17 вересня 1943 року) школа не працювала. Особливо багато стояло румунських частин. Під час відступу окупантів у 1943 році усі школи міста були спалені. Була повністю зруйнована фашистами й будівля середньої школи №2.
    Щоб діти, які два страшних роки не навчалися, нарешті змогли сісти за парти, було прийнято рішення відкрити середню школу №2. Ось як згадує про це випускниця 1949 року Галиновська A.C.: "17 вересня був звільнений наш Бердянськ. Через усе місто ми переносили вцілілі від пожеж і бомбардувань парти, столи різних розмірів. Вікна у школі були забиті фанерою і картоном.
    23 вересня 1943 року школа вже відновила свою роботу. За спогадами випускника школи 1945 року П.І.Могильного, після визволення Бердянська на 1943/44 навчальний рік школі №2 було надане приміщення гуртожитку агротехнікуму по вулиці Червона, 40. У семи з восьми невеличких кімнат були розташовані класи, одна використовувалася як вчительська. Класи були малочисельними: у 10 класі навчалися 11-12 учнів, у 9 – до 20. З 1944 року школа перебувала на тому місці, де вона знаходиться зараз.
    За інформацією бердянського краєзнавця П.П.Архипенка, для її потреб були надані будівлі, які до революції 1917 року належали заможним мешканцям міста – німцям Фрідріху Кошке та Генріху Едигеру. Двоповерховий будинок Кошке був розташований на розі Азовського проспекту (сучасного проспекту Леніна) та вулиці Лазаревської (сучасної вулиці Горбенко). В ньому знаходився готель «Континенталь» та кулінарні курси Снессаревської.
    За свідченнями учениці В.А.Бєлєнченко, у 1944 році це була двоповерхова будівля по проспекту Сталіна (нині Леніна), поруч із нею знаходився півтораповерховий будинок по вулиці Горбенка. Зі стін школи обвалилася штукатурка, а навпроти вікон по вулиці Горбенка виднілася велика діра від фугасної бомби. Відразу після визволення міста умови навчання були важкими. Класні кімнати були маленькими та незручними. За однією партою сиділи по 4 учні. Приміщення не опалювалися, тому взимку у класних кімнатах замерзали чорнила, їх відігрівали у карманах. Зошити для контрольних робіт робили з паперових мішків. Підручники учні купляли на базарі. Їх оцінювали за товщиною, тому що підручник був книгою та зошитом одночасно (писали між рядків у старих бухгалтерських книгах). Спортзалу не було. Уроки фізкультури проходили у класних кімнатах (парти ставили одна на одну у кінці класу). Після занять учні працювали на полях, у садах, на виноградниках.
    У 1945 році 10 клас школи закінчили 23 учні, два з них – з золотою медаллю. Класним керівником була відома у місті вчителька хімії Кара-Курчі Любов Іллівна.

    З серпня 1944 року протягом 23 років директором середньої школи №2 була Хомінська Олена Дмитрівна. Вона зуміла створити у домі з низькою стелею і вибитими вікнами справжню школу. Олена Дмитрівна нагороджена медаллю «За доблесний труд у великій вітчизняній війні». Зі спогадів випускниці 1949 року В.А. Бєлєнченко, саме Хомінська Олена Дмитрівна оголосила про Перемогу. «Завжди шумна ватага школярів стояла у залі. Після вибухів, бомбардувань, гулу літаків, здавалось, життя зупинилось. Незвично тихим голосом заговорила Олена Дмитрівна: «Мої дорогі діти! Сьогодні день, якого ми чекали довгі 4 роки війни: фашистська Германія капітулювала!» І відразу радість і сльози, тому що кожна родина втратила когось із близьких. Про них вічно буде пам’ятати наш народ, тому що вони заплатили за нашу Перемогу найдорожчим – своїм життям.

    Не дожив до дня Перемоги колишній директор школи №2, а згодом, заступник командира роти з політчастини 45-го Гвардійського стрілкового полку, гвардії лейтенант Іван Григорович Колесников. Мужньо боровся у боях проти фашистів. Як політпрацівник і комуніст завжди ішов попереду і вів за собою бійців, надихаючи їх на подвиги. Під час боїв на Смоленському напрямку І.Г.Колесников був смертельно поранений та помер 12 березня 1943 року.
    Зі спогадів сина Володимира: «Листи з фронту мама отримувала теплі. В них тато радів тому, що наші війська наступають, що Червона Армія звільняє усе нові міста, що наближається час Перемоги. Про себе він писав мало, більше про бійців, як вони воюють.»
    Серед учасників війни були директори і вчителі, герої і прості солдати. Ветераном Великої Вітчизняної війни була вчитель історії Сєрая Роза Пантелеївна, Орденами Леніна нагороджені вчителі Матус Ольга Іллівна та Колесниченко Поліна Йосипівна.

    Подвиг героїв безсмертний. Були і в нас свої герої. Михайло Парфентійович Конкін народився 25 липня 1915 року в сім’ї робітника-тесляра в м.Бердянську. З 1923 по 1930 навчався у школі №2. Почав трудову діяльність при Першотравневому заводі. Потім працював слюсарем, механіком-суднобудівником. У 1935 р. Михайло Парфентійович закінчив військову школу пілотів у м. Луганську та з цього часу по 1948 рік перебував у лавах армії. У 1937 р. воював добровольцем в Іспанії. За участь у радянсько-фінській війні 1939-1940 років нагороджений медаллю «За відвагу».
    22 червня 1941 р. військовий льотчик зустрів у повітряному бою. На цей час лейтенант М.П.Конкін служив у 16-му авіаполку на посаді заступника командира розвідувальної ескадрильї (тоді полк дислокувався у м. Пінськ, Білорусія). Виконуючи завдання Командування 31-ї армії Західного фронту, за період з 22 червня по 30 грудня 1941 р. повітряний розвідник здійснив 42 бойових вильоти. За знищення до 20 танків та 50 автомашин із піхотою противника, 30 грудня 1941 р. М.П.Конкін був нагороджений першим Орденом Леніна.
    7 квітня 1942 р. під час розвідки над м. Харків льотчик був атакований чотирма німецькими винищувачами. Внаслідок нерівного бою він збив один літак противника, але й літак М.П.Конкіна був підбитий. Льотчик зміг перетнути лінію фронту та здійснити посадку на своїй території. Згодом він був підвищений до посади командира ескадрильї 4-го авіаполку дальньої розвідки Головного командування.
    До літа 1942 р. військовий льотчик здійснив 70 бойових вильотів на літаках «ПЕ-2» і «ПЕ-3» (з них понад 40 у глибокі тили ворога), під час яких були знищені сотні окупантів, 30 танків, 52 автомашини та 3 літаки противника. За зразкове виконання бойових завдань, за мужність та героїзм 23 листопада 1942 р. старшому лейтенанту М.П.Конкіну було присвоєно звання Героя Радянського Союзу та нагороджено другим Орденом Леніна та медаллю «Золота зірка», оголошено три подяки від командування. Згодом Михайло Парфентійович отримав військове звання «капітан».
    За період Великої Вітчизняної війни повітряний розвідник був збитий чотири рази, внаслідок чого лише один раз, у 1944 році, потрапив у полон. Як льотчика, його відправили обслуговувати літаки. При першій нагоді він викрав ворожий літак та перетнув лінію фронту. Перемогу зустрів в Угорщині. За період Великої Вітчизняної війни був нагороджений медалями «За оборону Москви», «За взяття Кенігсбергу», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною».

    Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 рр. Не щезне в пам'яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу - його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших. Екскурсія присвячена пам'яті жертв Другої світової війни - це лише маленька часточка великої данини пошани полеглим.