карта сайта:    головна/  наукова робота   Наукова робота з редагування 

    Сьогодення - це доба інформаційної революції. Вона характеризується глобальним поширенням і утвердженням у повсякденному житті різних технічних засобів комунікації для обслуговування, насамперед, масової інформації, актуальної для мільйонів людей, для оперативної її передачі.
    Інтенсивний розвиток і поширення друкованих та електронних ЗМІ, нові комп'ютерні інформаційні технології, глобалізація у сфері світового інформаційного простору дуже впливають на сам процес створення вербальних текстів.
    Поступове впровадження новинок технічного прогресу до редакторської і друкарської справи давало можливість спростити, прискорити, поліпшити, уніфікувати, розмежувати, а відтак удосконалити в цілому різноманіття творчих організаційних та технічних операцій, пов'язаних із створенням і продукуванням різних видів видавничої продукції.
    Об'єктом дослідження став процес редагування текстів радіомовлення, предметом - різні інформаційні жанри. Метою статті є систематизація літератури з обраної теми, аналіз та виявлення найпоширеніших недоліків в інформаційних текстах радіо. Реалізовуючи поставлену мету потрібно:
    а) з'ясувати найпоширеніші жанри інформаційних текстів радіомовлення, прослідкувати як жанр залежить від композиції, з яких структурних частин складається кожен текст; б) показати значення процесу правки інформаційних текстів;
    в) з'ясувати користь і виявити проблемні аспекти програмного забезпечення редакційно-видавничого процесу;
    г) показати мову радіо в системі усних функціональних стилів масової комунікації.
    Актуальність теми зумовлена занадто швидким розвитком засобів масової комунікації, попитом їх продукції на інформаційному ринку (що залежить від якості). Цією проблемою займалися такі вчені як І. Л. Андроников, В. В. Ворошилов, В. М. Горохов, Т.Граут-Сміт, З. Є. Дмитровський, Т. Г. Добросклонська, А. П. Животко, З. В. Партико, А. О. Капелюшний, М. С. Тимошик та К. М. Накорякова. Процес редагування телевізійних текстів досліджували Б. Д. Гаймакова, М. Є. Голдовська та З. Є. Дмитровський.
    Безумовно, процес створення інформаційних текстів радіо (і взагалі, будь-яких інших) - це творчість. Від етапу зародження задуму до втілення його у життя, тобто вихід новин в ефір, проходить багато стадій. Успішному народженню інформаційних текстів передує важкий етап збору матеріалу, процес написання автором рукопису (або електронного варіанта тексту), де потрібно зважати на жанрово-композиційні особливості. Але найбільш важливим, на мою думку, є процес редагування.
    Термін "редагування" має два значення:
1) керівництво виданням, редакцією, передачею (на радіо), програмою (на телебаченні);
2) процес спільної роботи редактора з автором над авторським оригіналом, спрямований на його вдосконалення.
Таке визначення подається у словнику видавничих термінів.
    Процес редагування у народній свідомості відбитий переважно як дія, спрямована лише на мовну правку тексту з огляду на норми літературної мови. Немає сумніву, що мовний бік обробки тексту є важливим і необхідним. Власне, поза мовою і не може бути здійснена правка матеріалу, оскільки тема, думка, образ у тексті втілюються у слово і через нього тільки можуть бути помічені й уточнені. Але слово у тексті - це не причина, це наслідок активної й складної психологічної роботи мовця, пов'язаної з утворенням задуму, пошуком фактів, їх аналізом, роботою над логікою викладу фактів у межах певної теми. Тому не можна зводити редагування виключно до мовної правки, бо це, по-перше, аналіз. Аналіз прискіпливий, багатоаспектний. Це насамперед проникнення у творчу лабораторію автора з метою зрозуміти, що хотів сказати автор, який був його задум, з якою метою написав він текст. По-друге, це кваліфікована підготовка твору до ефіру, яка передбачає правку тексту. Але правка тексту - справа не стільки редактора як автора. Редактор - це порадник, помічник у нелегкій справі творення тексту автором.
   

Жанри засобів масової комунікації

    Редагування текстів радіомовлення вимагає знання редактором жанрової палітри журналістики. "Слід" жанру очевидний не тільки в публіцистиці, але й у таких видах людської діяльності як спілкування, наукова та художня творчість. За М. М. Бахтіним жанр - це представник творчої пам'яті в процесі літературного розвитку. Його можна розглядати як дуже важливу категорію процесу спілкування, як форму, що забезпечує спосіб передачі певної інформації в певних умовах. Оволодіння стратегією редагування жанру означає оволодіння методами коректури викладу з метою підвищення ефективності процесу комунікації.
    У працях з теорії і практики журналістики до жанрових ознак відносяться в першу чергу предмет, мета і метод відображення. Діалектично взаємопов'язана сукупність цих факторів, як помітив А. А. Тертичний, може бути названа поняттям "тип віддзеркалення дійсності". "Тот или иной тип отображения характеризуется определённым уровнем глубины "проникновения" познающего субъекта в объект"[25; с.55].
    У журналістиці існують три основні групи текстів: інформаційні (замітка, кореспонденція, репортаж, огляд, інтерв'ю, замальовка тощо), аналітичні або дослідницькі (стаття, коментар, рецензія) і художньо-публіцистичні або художньо-дослідні (есе, фейлетон, нарис). Кожен жанр має свої ознаки й орієнтується на певні способи викладу. На радіо поширеною є інформаційна група текстів. Найчастіше їх називають новинами.
   

Що таке новини?

    Існує майже стільки ж визначень новин, як і самих новин. У найпоширенішому означенні говориться, що коли собака вкусить людину, це не новина, натомість, коли людина вкусить собаку, - це новина.
    Це нагадування про те, що новини вирізняються незвичайністю. Новини - це також щось свіженьке, щось таке, чого люди раніше не чули, і найголовніше, що цікавить читачів. Йдеться не тільки про те, що вражає публіку чи впливає на суспільне життя, але й про те що людям цікаво. Новина про розлучення двох відомих акторів не зачіпає суспільні інтереси, але вона цікава суспільству.
    Тож новина має бути свіжою, ненадрукованою, незвичайною і загалом цікавою. Перші три показники майже завжди можна об'єктивно оцінити, та останній - що може бути загалом цікавим? - викликає всі ті суперечки, які точаться щодня у відділах новин в усьому світі.
    У двох крайніх випадках усе зрозуміло. Коли 450 чоловік загинули внаслідок падіння на універмаг літака з президентом на борту, це без сумніву, дуже велика новина. З іншого боку, я щойно купила комп'ютер. Це новина? Вона свіжа, ненадрукована і точно незвичайна. Та це не новина, бо вона цікавить лише мене, банківського менеджера і комп'ютерного дилера.
    Суперечку викликає все, що потрапляє між цими двома крайнощами. Проте існують критерії цінності новини. Вся журналістика просочена суб'єктивністю в оцінюванні новин і жоден репортер чи редактор новин, як не намагався б він професійно відсторонитися від особистих упереджень, ніколи не зможе цілковито їх позбавитися.
    Втім, багато молодих фахівців, уперше потрапивши до відділу новин, бачать не суб'єктивність. Велика частина рішень про долю новини приймаються швидко й впевнено, з огляду на такий, здається, мало науковий критерій, як внутрішнє відчуття. Процес, однак, значно виваженіший, ніж здається. Він лише справляє враження інтуїтивного, бо чимало розрахунків, залучених до оцінювання потенціалу події, засвоєні настільки, що робляться дуже швидко.
    Критеріїв цінності новини - вісім. Шість стосуються власне історії (тема, новинна мода, розвиток, джерело, поширення й час), один - аудиторії (слухачів) і ще один - світу, до якого належать аудиторія і редакція (контекст).
    В залежності від жанру існують види композиції твору.

Структура текстів новин на радіо

Прийоми композиції

    Існує безліч прийомів композиції. Проте, можна сказати про два підходи до вибору цих прийомів: логічний та образний. Так, працюючи над інформаційним текстом, редактор повинен знати, що арсенал засобів емоційного впливу, до якого він має право звернутися, обмежений. Його завдання - спрямувати думку слухача вірним шляхом, насамперед засобами логіки допомогти йому сприйняти новину. Практично закріплені схеми побудови коротких інформаційних текстів (див. рисунки).









    Наслідування таким композиційним схемам сприяє передачі інформації в її найбільш "чистому" вигляді. Відхід від них вносить в текст додаткові акценти, які повинні бути мотивовані. Образна форма піраміди зумовлена наступним фактором: інформація за ступенем цікавості повинна розташовуватися від найголовнішого (вгорі) до менш цікавого (внизу). Таким чином, у випадку скорочення ефірного часу, процес редагування відбувається "безболісно", оскільки вилучаються останні фрази. При цьому не руйнується принцип піраміди. Розширення форми фігури донизу забезпечує плавний перехід з одного речення в інше, де кожне наступне пояснює та розширює інформацію, подану в попередньому.
    Автор інформаційного тексту, як правило, прямо не проявляє себе. Навпаки, прийоми, якими він користується - нейтральні. Факти повинні говорити за себе самі. Вияв авторської позиції, особистого до них відношення ускладнює композицію.

Робота редактора над планом

    Перевірений прийом оцінки редактором композиції рукопису - аналіз його плану. Може виникнути необхідність скласти план не тільки всього рукопису, але й спеціально якоїсь однієї з його частин. У своїй практиці редактор зустрічається з планами трьох видів: авторським планом майбутнього тексту, планом уже написаного тексту і планом редакторських змін, включаючи рекомендації з уточнення і переробки рукопису.
    У живому процесі творчості журналістів всі його етапи, всі стадії роботи пов'язані дуже тісно, і автор найчастіше не усвідомлює їх як самостійні, не розділяє їх. Думка, що план, винесений на папір, сковує творчу активність того, хто пише, дуже поширена. Проте, для того, щоб успішно написати інформаційний текст, треба уявляти суть проблеми, основні елементи конструкції: заголовок, початкову фразу, кінцівку, порядок викладу. План автора завжди рухомий. Продумуючи план, можна знайти нові повороти теми, долучити нові факти. Прийоми журналіста на цій творчості завжди індивідуальні.
    Робота над планом - одна із точних методик редагування. Вона робить для редактора очевидними переваги і недоліки побудови авторського тексту.

Початкові фрази, кінцівка

    Ремісничий підхід до роботи над композиційними рамками проявляється насамперед в зумисне крикливих початкових фразах, в історичних екскурсах, пейзажних замальовках, винесених на початок матеріалу і слабо пов'язаних з його змістом. Від того, наскільки вдала початкова фраза, залежить чи вдасться швидко встановити контакт зі слухачем, зацікавити його, створити потрібний настрій. В. Каверін називав початкову фразу камертоном "к которому прислушивается писатель, проверяя и сохраняя стилистическое единство". До початкової фрази повинен уважно прислухатися і редактор. Початок, вигаданий лише для того, щоб заінтригувати слухача, завжди поганий, яким би привабливим він не був, а навмисна краса, як правило веде до неточності в передачі змісту.
    Намагаючись точно передати інформаційний текст не слід забувати про кінцівку. В таких матеріалах традиційні типи кінцівок зумовлені логічними схемами, що лежать в основі таких публікацій. І завдання редактора в цьому випадку - прослідкувати за однозначністю висновків і ясністю форми кінцевих фраз.

Правка інформаційних текстів

    К. М. Накорякова наголошує на тому, що саме розуміння складності процесу творчості психології автора має застерегти редактора від правки, яка не є необхідною, адже кількість виправлень і змін у рукописі зовсім не свідчить про якість роботи цього працівника. "Проблема взаємодії автора і редактора завжди залишається проблемою гострою. Межі редакторського втручання в авторський текст визначити раз і назавжди для всіх випадків неможливо, але редакторові треба знати принципи, якими він має керуватися"[21; с.7]. Дослідниця наголошує на чотирьох аспектах втручання редактора в авторський текст: політичному, суспільному, етичному, естетичному. Під час роботи над рукописом треба обмежитися на думку М. М. Сікорського, "тільки неминучими скороченнями, замінами, вставками"[23; с.234]. Д. С. Григораш зауважує, що "редактор не має ніякого права нав'язувати авторові свої думки, примушувати його говорити так, як це сказав би він, редактор"[24; с.41]. Треба тактовно підвести автора до того, що він сам внесе всі потрібні виправлення в текст. У засобах масової інформації тексти найчастіше готують дуже оперативно, тому спілкування з автором не завжди можливе й редактор роботу над рукописом завершує здебільшого сам. Проте, завжди треба прагнути до спільної роботи з автором. Межі втручання в рукопис є, але щоразу їх треба правильно визначити. Працюючи над текстом, варто обмежуватися тільки вмотивованими, обґрунтованими скороченнями, виправленнями та ін.
    Типові помилки:

1. Перетворення інтерв'ю на монолог гостя студії, далекого від інтересів глядацької аудиторії, від особливостей її психології сприйняття (коли гість студії настільки захоплений предметом розповіді, що гадає, що він так само цікавить усіх людей навколо). Надмірна делікатність журналіста в цій ситуації (журналіст не перериває розповідь гостя студії), особливо тоді, коли інтерв'юйований - високопоставлений чиновник, спричиняє в аудиторії несприйняття обох.
2. Невпевненість журналіста, яка передається гостеві студії.
3. Помилки занадто великої активності автора 9багатослівність, пропускання необхідних ланок у ланцюзі роздумів тощо).
4. Помилки втомленості автора (повтори, неточність у слововживанні, в аргументуванні тощо).
5. Помилки браку творчої уяви в автора, творчого підходу до написання тексту (стандартизованість викладу, робота за схемою, побоювання, комплексування в разі потреби відійти від знайомої схеми тощо).
6. Помилки під час перекладу "внутрішньої мови" на "зовнішню" (зредукованість ланок у ланцюзі роздумів, виникнення непередбачуваних самостійних слів на стикові двох слів у мовленні на радіо й на телебаченні, пропускання логічних суб'єктів та обставинних концентрів і оперування переважно логічними предикатами).
7. Недостатня популярність викладу як наслідок перекладу з "внутрішньої мови" на "зовнішню", нерозв'язання основної суперечності творчого процесу - суперечності між думкою і словом, між індивідуальним (автор) і соціальним (маса читачів, слухачів, глядачів).
8. Неглибоке усвідомлення тексту позаштатного автора чи слів людини, в якої журналіст бере інтерв'ю, , внаслідок пасивного сприймання цього тексту, а не активної роботи над ним.
9. Нехтування особливостями впливу на слухача сили звуку (скажімо, неврахування того, що голосна розповідь дратує, а тиха змушує напружувати слух). Менторський тон ведучого програми замість спокійного, урівноваженого тону, який найбільше імпонує слухачам.
10. Неврахування тієї особливості психології сприймання радіо тексту, за якої увага слухачів з перебігом передачі притупляється, і, щоб активізувати сприймання, необхідно використовувати перебивки, "розряджати" передачу.

    Аналізуючи інформаційні тексти радіо, з'ясувала, що багато типових помилок зустрічається в інтерв'ю. Вони можуть з'явитися як під час збору матеріалу, так і в прямому ефірі. Причини таких помилок - різні. З "вини" репортера це :

1. журналістське незнання предмета інтерв'ю та не встановлення через це контакту з інтерв'юйованим;
2. задавання некваліфікованих, примітивних, елементарних запитань, для відповіді на які не треба було запрошувати до студії висококваліфікованого фахівця в певній галузі, оскільки на них міг би відповісти будь-який початківець, студент першого курсу, - наслідок незнання азів галузі, що з нею пов'язаний предмет розмови;
3. іноді до таких помилок можна віднести нав'язливе демонстрування слухачам своїх знань, нерідко почерпнутих з популярного посібника й тому спрощених, нехтування при цьому думкою фахівця - гостя студії;
4. надмірне захоплення власним мовленням, задовгі монологи інтерв'юера, які перетворюють гостя студії на звичайного свідка блискучого монологу журналіста;
5. виконання інтерв'юером ролі статиста при гостеві студії, який виголошує довгі монологи;
6. нерідко - це відсутність попередньої розмови з гостем студії перед прямим ефіром, унаслідок чого розмова в ефірі відбувається мляво, бо журналіст ніяк не може виявити питання, яке цікавить гостя, а гість по декілька хвилин думає над кожною відповіддю;
7. проведення опитування на вулиці, після якого під час монтажу вирізано всі "зайві" думки й залишено одну - "потрібну";
8. неготовність репортера задавати додаткові запитання в тому разі, якщо його не задовольнила відповідь на основне;
9. не продумування ключових запитань, не визначення напрямів, основної лінії, структури інтерв'ю;
10. читання запитань з блокнота, постановка одразу декількох запитань, після чого співрозмовник або розгублюється, не знаючи, на котре з них відповідати, або, відповівши на перше, не може згадати, про що йшлося в другому.

    Іноді помилки пов'язані з інтерв'юйованим. Що вищий статус персони, то часто менше часу буде для інтерв'ю. Не треба марнувати його на запитання, відповіді на які легко знайти, доклавши трохи зусиль до чи після інтерв'ю. Дуже великі зірки мають у своєму штаті представників у зв'язках з громадськістю, які намагаються обмежувати коло тем, про які можна запитувати. Уникати такого контролю - складник роботи репортера. Як каже провідний британський інтерв'юер Лін Барбер: "треба лише бути точним, ввічливим і ставити запитання". Вона радить і з цим важко не погодитись, щоб питання були якнайкоротшими. Існує перелік запитань, підготовлений Джеремі Мартіном для журналістського форуму "COMPU SERVE JOURNALISM FORUM".

1. Ваш перший спогад?
2. Найкраща порада, яку ви отримали від батька/матері?
3. Хто справив найбільший вплив на ваше життя?
4. Ваша перша робота?
5. Ваша перша машина?
6. Ваша перша любов?
7. Що ви робите, коли нервуєте?
8. Чому ви не здатні опиратися?
9. У вас важка вдача?
10. Що ви їсте і чого не їсте?
11. Ваш найліпший друг?
12. Ваша найгірша звичка?
13. Що викликає у вас гнів?
14. Що ви вивчаєте?
15. Як часто ви читаєте7
16. Що ви робите, якщо прокинувшись вночі не можете заснути?
17. Ваш ідеальний вихідний?
18. Скільки годин ви спите вночі?
19. Коли ви плануєте завершити діяльність?
20. Кого б ви запросили до себе на святкову вечірку?
21. Ви любите Різдво?
22. Ваші улюблені: пісня/ книга /фільм /співак / художник?
23. Ким ви найбільше захоплюєтесь?
24. Ваш улюблений напій?
25. Що ви нізащо не їстимете?
26. Де вам найбільше подобається проводити відпустку?
27. Де б ви жили, якби мали повну свободу вибору?

Редагування текстів за допомогою комп'ютерних програм

    В новітню добу незамінним атрибутом робочого інструментарію редактора є комп'ютер. В результаті автоматизації багатьох рутинних процесів редакторської роботи, що стало можливим завдяки комп'ютеру, змінилася не методика, а техніка редагування.
    З'явилося так зване екранне редагування, яке не передбачає виведення на папір різних варіантів авторського чи видавничого оригіналів для роботи редактора. Цей спосіб правки економить папір, інші витратні матеріали.
    Однак за цим приховувалася серйозна проблема. Як засвідчує практика, спроби таким чином готувати до друку книжкові видання провалилися. Книги виходили в світ з численними змістовими помилками.
    Причини? Найголовніша з них лежить у площині різного сприйняття людиною своїм зором текстової інформації, розміщеної на різних носіях: на екрані не вловлюється значна частина тих граматичних, смислових чи логічних помилок, які є очевидними під час читання цього ж тексту на паперовому відбитку. Тут спрацьовує тривале в часі пристосування ока саме до паперового носія інформації, адже змалку дитину починають учити читати саме так. З іншого боку, навіть зовсім непомітне мерехтіння екрана впливає на чіткість зору, сприяє проскакуванню різноманітних "чортиків" і через очі досвідченого редактора, не кажучи вже про початківця. Другою причиною є недосконалість комп'ютерних програм контролю правопису, про йтиметься далі.
    Цю поспішну й нічим не обґрунтовану тезу категорично обстоює З. Партико: "Процес коректури потрібен лише в тих випадках, коли для видання використовують традиційний видавничий процес (наприклад, з металевим набором) або коли використовують частково комп'ютеризований видавничий процес (автор подав рукопис у ЗМІ на нецифровому носії інформації, наприклад, на папері). Коли ж використовують повністю комп'ютеризовану технологію (автор подав свій оригінал і на папері, і на цифровому носії інформації), то в цьому випадку проведення коректури є зайвим" [20;c. 265].
    У цьому контексті важко не погодитись з іншим дослідником цієї проблеми Т. Крайніковою, яка слушно зауважує: "…Природне чуття мови, стилістичні відтінки слова, гнучкість синтаксичних конструкцій, а значить і доречність тих чи інших пунктуаційних знаків може збагнути тільки людина - машина в цьому плані не витримує конкуренції. Отже, комп'ютер може лише суттєво допомогти коректору. Зважте: допомогти, а не замінити." [18;c. 114].
    За повністю комп'ютеризованим редакційно-видавничим процесом коректура видання як і сам коректор, у видавництві є непотрібними.
    Програма текстового редактора Microsoft Word справді має унікальні можливості. Найперше вона спрямована на виявлення в тексті помилок орфографічного характеру : наявний у пам'яті комп'ютера словниковий запас дає можливість зіставляти набрані слова з існуючими у базі даних. Неправильно набране слово або таке, якого немає в словниковому запасі, буде підкреслене червоною хвилястою лінією - сигнал для редактора звернути на нього увагу.
    У багатьох випадках помилкове натиснення клавіш з якоюсь іншою літерою у слові, набрану після крапки або з власної назви малу літеру комп'ютер виправить самостійно( далеко не всіх, а лише найбільш типових ).
    Для українських видавців, які працюють здебільшого з українськомовними текстами, група фахівців київської фірми ПроЛінг розробила 1995 року досить ефективну і зручну програму мовного контролю тексту, що набирається на комп'ютері. Називається вона також по-українськи - "РУТА". Можливості цієї програми такі:

1. Перевірка правопису і виправлення орфографічних та пунктуаційних помилок; Здійснення граматичного контролю за узгодженістю слів;
2. Виявлення стилістичних вад тексту;
3. Пропозиція синонімічної заміни із наявного в програмі словника.

Смислові "перли" виправлені за допомогою програми "РУТА":

1. "У першому розділі йдеться про становлення його як реактора і видавця" (мало бути редактора).
2. "Міні стерво у справах сім'ї та молоді" (міністерство)
3. "До давнього Херсонесу засилали з Риму й інших міст християн на засідання" (заслання).
4. "Українська еміграція з середини 20-х років поступово передиралася з Польщі до Чехії" (перебиралася).
5. "Такі порушення можуть стати предметом судових дозорів" (позовів).
6. "Багато сил ішло на утихомирення розварених князів" (розсварених).
7. Помилки у прізвищах і географічних назвах (коли в частині слова прочитується якесь загальновживане слово, незалежно від його відмінка, програма розцілить його на два слова).

Головащук - Голова щук
Ярмусь - Яр мусь
Страшимір - Страши мір
Бабишин - Баби шин
Стасов - Ста сов
Лукарис - Лука рис

Рідкісні іншомовні прізвища з допомогою комп'ютера раптом набирають форму дуже відомих:

Гейнч - Гейне
Курков - Сурков
Піллер - Міллер

Рідкісні прізвища перетворюються на загальновживані слова:

Доценка - Доцента
Долмат - Догмат
Котовський - Косовський
Мойсик - Мопсик
Сальський - Сільський
Українізація прізвищ:
Касіянович - Калинович
Матвійчук - Матвійчик
Сергійчук - Сергійчик
Сопович - Попович
Фіоль - Філь

Перетворення прізвища в географічну назву:

Ганицький - Галицький
Ражський - Римський
Вілінська - Віленська
Козирський - Мозирський

    Є ще дві програми, які полегшують роботу редактора. Це - Fine Reader i Cunei Form. Ці програми здатні розрізняти тексти більш ніж на 40 мовах світу, легко справляються з текстами, набраними в одну чи кілька колонок, не бояться оригіналів блідих, на темному папері, набраних нестандартними шрифтами. За допомогою програми Fine Reader сканований текст редагується і також експортується у Microsoft Word чи Exel для подальшої редакторської роботи.
    Звичайно, як і будь-яка програма, Fine Reader не є ідеальною, тому здатна допускати помилки. Завдання редактора полягає лише в тому, за яких обставин і в яких текстах їх можна очікувати більше.
   

Розпізнавання програмою тексту після сканування:
Не міг стерпіти такої напруги (наруги).
Він хотів досягнути повних цілей (певних).
Варто переробити пункт 5 революції (резолюції).
Ціна новому саду така, що держава не протримається й місяця (ладу).
Сусід на пиво був веселий (диво).

    Програми перекладу з однієї мови на іншу в одних випадках полегшують роботу професійного перекладача, в інших - ускладнюють. Але загальний висновок може бути однозначний: передовірятися цим програмам ніяк не можна. Машина поки що не навчилася розпізнавати перекладене слово у контексті його змістового зв'язку з іншими словами, не враховує вона й багатої омонімії, синонімії, властивих для кожної мови.
    Приклад автоматизованого перекладу:
   

Министерство образования Украины. - Міністерство утворення України.
Сочинения Вальтера Скотта. - Твори Вальтера Скотини.
Более половины новорожденных - мужского пола. - Понад половина новонароджених - чоловіча підлога.
Каждая глава в книге начинается из шмуц-титула. - Кожний керівник книги починається зі шмуц-титулу.

Мова радіо - усний функціональний стиль масової комунікації

    Мова радіо - дуже важливий аспект редагування. Це - фінальна стадія роботи редактора, звукорежисера тощо. Її мовленнєва структура зумовлена (крім загальних закономірностей внутрішньої організації) основними принципами відбору мовленнєвих засобів (інтонаційно-фонетичних, граматичних, в основному - синтаксичних, лексико-фразеологічних), способами їхнього взаємо існування, які в свою чергу, з одного боку специфічні за рахунок технічної передачі мовлення в радіомовленні, з іншого - це мовлення адресоване масовій аудиторії.
    Переважна форма радіотекстів - монолог. Проте є багато жанрів, які відіграють роль діалогізації: інтерв'ю, бесіда, "круглі столи", дискусії з актуальних проблем політиків, спеціалістів, ігри, що передбачають активну мовленнєву участь радіослухачів, репортажі (з героями, які "розмовляють"), свідчення очевидців, учасників подій.
    Автор тексту, диктор, що говорить перед радіомікрофоном, намагається "наблизити" текст до слухача, зацікавити його, вплинути на його свідомість, емоції - оптимізувати організацію мовних засобів радіотексту. Це повністю відповідає функціональним завданням мови радіо.
    Серед способів оптимізації мовних засобів виразності можна назвати в першу чергу засоби діалогізації мови: звернення до слухачів, різного роду еліптичні конструкції, слова-речення, синтаксичні конструкції, структура яких містить фрагменти фрази, особливо виділені за змістом та інтонаційно.
    Серйозна роль інтонації в мові радіо пояснюється також її здатністю передати додаткову, так звану невербальну інформацію, досить необхідну для більш глибшого усвідомлення сказаного.
    Для мови радіо особливо актуальні (в порівнянні з іншими функціональними різновидами) - питання орфоепії та інтонаційний бік фрази, текст в цілому з точки зору сприйняття мови, яка звучить, точність вимови слів, фразеологічних виразів, синтаксичних конструкцій.
    У зв'язку з питанням інформаційної точності мовних засобів в радіо тексті для мови радіо актуальні стилістичні проблеми мовної культури, зумовлені специфікою усної мови в порівнянні з писемною.
    Перш за все це питання омонімії, какофонії та евфонії.
    Все це переконує в надзвичайній важливості звукової сторони радіотекстів, в необхідності оптимальної організації у них фонетичних одиниць, категорій при врахуванні закономірностей сприйняття мови, що звучить.
   

Приклад інформаційних текстів радіо

    1.Цього року Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації Бердянського державного педагогічного університету відзначив 10-річчя з дня заснування. Його було створено як структурний підрозділ вузу для організації підготовки та перепідготовки слухачів за різними робітничими професіями. Зараз тут готують операторів компютерного набору та спеціалістів з сучасних інформаційних технологій. Щорічно слухачами центру стають понад 150 чоловік, у розпорядженні яких два компютерні класи, підключені до всесвітньої мережі Інтернет. Підготовка ведеться у двох напрямках: безкоштовно - за договорами з обласним, міським та районним центрами зайнятості, і на госпрозрахунковій основі - за кошти фізичних осіб. Термін навчання від двох з половиною до десяти місяців. А те, що воно проводиться у вечірній час, дуже зручно для слухачів. У новому, 2008 році, пріорітетним напрямком діяльності центру перепідготовки та підвищення кваліфікації буде післядипломна перепідготовка за спеціальностями: практична психологія й мова та література (російська та англійська, або німецька ). Навчання здійснюється на базі першої вищої педагогічної освіти.
    2. Протягом двох днів у нашому місті працював Всеукраїнський семінар з методики викладання болгарської мови, літератури , історії та культури. Цей захід проводився за сприяння Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, Асоціації болгар в Україні, болгарського товариства "Родолюбіє" на базі Бердянського державного педагогічного університету. В ньому взяли участь більше 35 вчителів, викладачів і методистів, які представляли різні міста України. В рамках семінару, який вів громадянин республіки Болгарія, а нині доцент кафедри загального мовознавства та словянської філолгії Бердянського державного педагогічного університету Страшимір Цанов, відбулося засідання круглого столу, присвячене проблемам викладання болгарської мови, обмін програмами , дидактичними матеріалами, підручниками. Віце-президент асоціації болгар в Україні Світлана Драгнєва розповіла про олімпіади, які будуть проводитись найближчим часом, запропонувала конкретну допомогу у вигляді методичної літератури, а ще подарувала учасникам конференції диски із записами заходів, присвячених вивченню болгарської мови. З подарунками завітав на семінар і голова Приморського болгарського товариства Стефан Намлієв. Він вручив педагогам та студентам сорок примірників українсько-болгарського словника. З радістю прийняли учасники семінару і дарунок голови обласного болгарського товариства Василя Міткова - його книгу, присвячену 145-річчю переселеня болгар Таврії.
    Насичений конкретними прикладами з практики сучасного радіомовлення матеріал цієї теми дає можливість зробити такі висновки:

1. Кожен журналістський жанр має свої прийоми організації матеріалу, але навіть традиційні жанри не залишаються сталими.
2. Знання всіх складових композиції, фіксація уваги на функції кожної категорії в тексті, який аналізується, підвищують майстерність редактора, збільшують асортимент прийомів правки, якими він володіє.
3. Технічний процес значно спростив і удосконалив техніку роботи редактора з оригіналом майбутнього видання.
4. Якими просунутими й осучасненими не були б комп'ютерні програми, замінити людський фактор (досвідчене око, розум і творчий підхід до справи редактора, коректора) вони не зможуть. Це ще раз доводить, що спроби будь-яким способом формалізувати творчість, загнати її в машинні рамки програм-роботів поки що нікому не вдавалося.
5. Залежно від видів видань редактору важливо знати типові помилки, яких допускають автоматизовані програми перевірки правопису чи оптичного розпізнавання текстів, з метою виявлення їх і виправлення в ручному режимі.
6. Мова радіо будучи функціонально-стильовою єдністю належить до сфери усної книжної мови. Тому вона має багато спільного з усною публічною мовою.

   

Список використаної літератури

1. Андроников И. Л. Устное слово в эфире // Советская печать. 1961.- № 4.- с.37.
2. Выготский Л. С. Мышление и речь.- М.: Лабиринт, 1999.- 304с.
3. Гаймакова Б.Д. Методика и практика редактирования телевизионных передач.-М.: Гостелерадио СССР, 1975.- с. 3-26.
4. Галь Н.Я. Слово живое и мертвое : Из опыта переводчика и редактора.- М.: Книга , 1979.- 208с.
5. Гаранина Н.С., Миловидова Н.В., Молибоженко Р.А., Накорякова К.М. Методика редактирования. Коректура.--М.: Изд-во Московского ун-та, 1984.- 81с.
6. Гвоздев А.Н. Практическое значение фонологии // Филологические науки. 1960.-№
7. Горбунов А.П. Поэтика публицистического текста,- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978.- 64с.
8. Граут-Сміт Т. Бі-Бі-Сі, Політики та майбутнє // телевізійна та радіожурналістика(Історія, теорія, практика: погляд у майбутнє).- Вип.2.- Львів: ЛДУ, 1999.-с.285-292.
9. Дмитровський З.Є. Аудіовізуальна журналістика.- Львів: ЛНУ, 2000.-40с.
10. Дмитровський З.Є. Телевізійна інформація6 теорія і практика.-Львів: Видавн. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2002.- 128с.
11. Дмитровський З.Є. Інформаційне телемовлення України: здобутки і прорахунки // Українська журналістика: формування, його типові недоліки.- Львів: Світ, 1993.- с.17-21.
12. Добросклонская Т.Г. Вопросы изучения медиатекстов. М.,- 2000. с.7.
13. Іванченко Р.Г. Літературне редагування: Підручник.- К.: Парламентське вид-во, 2003.- 234с.
14. Животко А.П. Історія української преси // Упоряд. авт. іст.-біогр. нарису та примітки М.С.Тимошик.-К.: Наша культура і наука, 1999.- 368с.
15. Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації: Навч. посібник.- Львів: ПАІС, 2005.-304с.
16. Капелюшний А.О. Стилістика. Редагування журналістських текстів: Навч. посібник.-Львів: ПАІС, -2003.- 544с.
17. Карпенко В.О. Основи професіональної комунікації.- К.: Нора-принт, 2002.- 348с.
18. Крайнікова Т.С. Коректура: підручник.-К.: Наша культура і наука, 2005.-252с.
19. Партико З.В. Компютеризація видавничого процесу: Навч. посібник.-К.: Вища школа,- 1996.- 208с.
20. Партико З.В. Загальне редагування.-Львів, 2001.- с.265.
21. Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой информации.- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982.-с.17.
22. Різун В.В. Літературне редагування: підручник.- К.: Либідь, 1996.-128с.
23. Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования.- М.: Высш. шк., 1980.-236с.
24. Григораш Д.С. Теорія і практика редагування газети.-Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1996.- с.39-45.
25. Тертичный А.А. Трансформация жанровой структуры современной периодической печати // Вестн. Моск. ун-та, сер.10, Журналистика. - 2002. - № 2. - с.55.
26. Тимошик М.С. Видавнича справа та редагування: Навч. посібник. - К.: Наша культура і наука, 2004. - 224с.